В історії Рівного є чимало подій, про які згадують нечасто, хоча саме вони формували активне українське середовище міста. Однією з таких сторінок стала діяльність «Союзу українок» — товариства, що об’єднало жінок навколо освіти, благодійності, культури та громадської роботи й згодом стало центром жіночого руху на Волині.
У цій статті на rivnenchanka.info дізнаєтесь, як у Рівному виник «Союз українок», хто розбудовував організацію, які ініціативи вона реалізовувала, чому її діяльність заборонили. А ще розповімо про те, як товариство відродилося та продовжило діяти в незалежній Україні.
Рівне — центр волинського «Союзу українок»
У 1917 році у Львові з ініціативи «Кружка ім. Ганни Барвінок» було засноване товариство «Союз українок». Згодом його осередки почали з’являтися в різних регіонах.
Історія волинського «Союзу українок» розпочалася 5 грудня 1926 року, коли в Рівному відбулися установчі збори товариства. У них взяли участь 28 жінок із різних повітів Волинського воєводства, а очолила новостворену організацію громадська діячка Станіслава Лозицька-Томкович. 11 квітня 1927 року польська влада затвердила статут товариства, після чого воно здобуло офіційний статус і змогло розгорнути діяльність по всьому регіону.
У Рівному розмістилася Головна управа волинського «Союзу українок». Там координували роботу місцевих філій, організовували з’їзди, планували просвітницькі заходи та підтримували зв’язок із жіночими осередками в інших містах Волині. За кілька років товариство об’єднало десятки філій і сотні учасниць, ставши одним із найпомітніших українських громадських об’єднань краю.
Організація виникла в непростий час. Польська влада з підозрою ставилася до українських культурних і громадських ініціатив, тому діяльність товариства перебувала під постійним наглядом. Проте членкині «Союзу українок» змогли створити активне середовище, яке впливало не лише на життя жінок, а й на розвиток Рівного загалом.
Чим займалися учасниці «Союзу українок» у Рівному
Як і в інших містах Західної України, діяльність рівненського «Союзу українок» не обмежувалася проведенням святкових заходів чи зустрічей. Організація працювала над:
- освітою жінок;
- підтримкою української культури;
- допомогою дітям;
- вихованням молодого покоління.
Для багатьох рівнянок «Союз українок» став школою громадської активності, де можна було здобути нові знання, реалізувати власні ініціативи й долучитися до розвитку української громади.
Просвіта й освіта
Членкині товариства організовували лекції, літературні вечори, курси з ведення домашнього господарства, української мови та історії. Не меншої уваги приділяли самоосвіті жінок, адже вважали, що освічена мати й господиня здатна виховати свідоме покоління та зробити вагомий внесок у розвиток громади.
При Головній управі «Союзу українок» діяли бібліотека й читальня, а також проводилися тематичні зустрічі за участю педагогів, лікарів і громадських діячів. Деякі заходи були присвячені питанням гігієни, здоров’я, економного ведення господарства та виховання дітей — темам, які на той час рідко обговорювалися публічно.
Благодійність
«Союз українок» у Рівному прагнув не лише навчати, а й допомагати тим, хто цього потребував. 18 червня 1927 року в «Народному домі» Рівного товариство відкрило дитячий садок, де діти могли перебувати під наглядом виховательок, поки їхні батьки працювали. Це була одна з перших подібних ініціатив у місті.
У літній період членкині організації влаштовували півоселі — денні оздоровчі табори для дітей із малозабезпечених родин. Крім цього, вони проводили благодійні концерти й вистави, збирали пожертви на підтримку сиріт, українських шкіл і сімей, які опинилися у скрутному становищі. Такі заходи об’єднували громаду та допомагали фінансувати нові соціальні проєкти.
Культурне життя та громадські ініціативи
Важливе місце в діяльності товариства «Союз українок» у Рівному займала популяризація української культури. Учасниці організовували Шевченківські академії, літературно-мистецькі вечори, концерти, виставки народного мистецтва, відзначення Дня матері та інших пам’ятних дат. Вони співпрацювали з товариством «Просвіта», українськими школами та іншими громадськими організаціями, завдяки чому українське культурне життя в Рівному залишалося активним навіть за умов політичних обмежень.
Найвпливовіші діячки «Союзу українок» у Рівному
Історію рівненського «Союзу українок» творили десятки активісток, однак саме членкині Головної управи визначали напрями роботи товариства та координували діяльність осередків у різних повітах Волинського воєводства. Вони організовували просвітницькі заходи, благодійні акції, підтримували українське шкільництво та залучали до громадської роботи нових учасниць.
Першою головою Головної управи волинського «Союзу українок», що працювала в Рівному, стала Станіслава Лозицька-Томкович. Разом із нею до керівного складу входили:
- Марія Бульба;
- Ганна Карпинська;
- Валентина Кулій;
- Олена Кентржинська;
- Євгенія Овдієнко;
- Ганна Слобода;
- Галина Язвинська.
Ці жінки закладали основу діяльності товариства на Волині, розбудовуючи мережу філій і гуртків у містах та селах краю.
У 1934 році головою товариства стала Парасковія Багринівська — одна з найвідоміших діячок волинського жіночого руху та дружина громадсько-політичного діяча Миколи Багринівського. Під її керівництвом «Союз українок» продовжив розширювати свою діяльність, а Рівне залишалося центром, звідки координувалася робота десятків осередків організації.
Заборона діяльності «Союзу українок»
Успіх і стрімке розширення мережі «Союзу українок» не залишилися поза увагою польської влади. У міжвоєнний період українські громадські організації перебували під постійним контролем, адже їхню діяльність розглядали як прояв українського національного руху.
«Союз українок» у Рівному регулярно перевіряли державні установи, а проведення окремих заходів вимагало погодження з адміністрацією. Особливу настороженість викликали зв’язки товариства з іншими українськими організаціями та його швидке поширення на території Волинського воєводства.
У травні 1938 року польська влада ухвалила рішення про ліквідацію «Союзу українок». Разом із Головною управою в Рівному припинили діяльність десятки місцевих осередків. Таким чином завершилася майже дванадцятирічна історія одного з найактивніших українських жіночих товариств краю.
Після початку Другої світової війни та встановлення радянської влади незалежні українські громадські організації вже не мали можливості працювати відкрито. Частина колишніх активісток відійшла від громадської діяльності, інші зазнали репресій або були змушені емігрувати.
Відродження «Союзу українок» у Рівному
У липні 1990 року, на хвилі українського національного відродження, «Союз українок» у Рівному відновив діяльність. Ініціаторкою створення міського осередку стала вчителька рівненської школи № 4 Євгенія Михальчук, яка очолила організацію. Товариство знову почало об’єднувати жінок навколо збереження української культури, мови та історичної пам’яті.
У різні роки рівненський осередок після відродження очолювали Ярослава Гірник, Любов Гаврилюк та Валентина Плисюк. Продовжуючи традиції «Союзу українок», організація реалізовує культурно-просвітницькі та благодійні ініціативи, бере участь у громадському житті міста й вшановує пам’ять жінок, які стояли біля витоків товариства.
Історія «Союзу українок» у Рівному — це розповідь про людей, які своєю щоденною працею змінювали життя громади. Попри заборони, репресії та десятиліття вимушеної перерви, ідеї товариства не зникли. Вони стали частиною історичної пам’яті міста й продовжують відігравати важливу роль у житті рівнян.