В історії Рівного є імена, які з плином років не стираються з пам’яті, а навпаки, стають ще яскравішими. Анатоль Демо-Довгопільський став символом відданості справі життя та любові до своєї країни. У тяжкі роки німецької окупації він залишив вагомий слід у культурному житті Рівного, пише rivnenchanka.info. Український націоналіст, активний учасник подій Карпатської України 1938-1939 років, хореограф та режисер театру – що відомо про життя цієї особистості?
Головне з біографії митця
Анатоль Демо-Довгопільський народився 13 січня 1905 року у Петербурзі, хоча все своє життя – і тілом, і духом – він залишався українцем. Батьки Анатоля – Арсен і Серафима – були уродженцями Поділля, а батько за часів УНР був директором банку у Рівному.
У 1920-х роках майбутній режисер навчався у Рівненській українській гімназії. Цей навчальний заклад виховав ціле покоління щирих українських патріотів, які словом, пером та зброєю відстоювали незалежність своєї Батьківщини. Саме тут Анатоль вперше відчув український бунтарський дух. Один із викладачів гімназії відгукувався про нього як про дуже здібного юнака, хоча вчився він посередньо і був незрозумілим для багатьох однолітків. Гімназист Демо-Довгопільський також відрізнявся своїм артистичним талантом та любов’ю до танців. У роки навчання він потрапив до списку “неблагонадійних” за причетність до забороненого польською владою “Пласту”.
Після закінчення гімназії Анатоль Демо-Довгопільський вирушив до Варшави, де присвятив себе вивченню театральної справи, та здобув фах режисера-балетмейстера. Вдалим початком його творчої кар’єри стала участь у відомій на всю Європу театральній трупі “Польський балет Парнеля”. Її засновником був видатний хореограф і балетмейстер Фелікс Гжибек з псевдонімом Парнель. У репертуарі трупи були постановки за мотивами польського фольклору.
Інформації про цей період життя Демо-Довгопільського небагато, але відомо, що у період 1935-1938 він мав артистичне турне Париж-Лондон-Нью-Йорк. У 1935 році Анатоля було заарештовано у Варшаві за належність до ОУН.
Не лише хореограф
Крізь усю свою творчість Анатоль Демо-Довгопільський проніс любов до України, тож його складно назвати лише хореографом. Він був людиною з великим серцем, в якому палала ідея побудувати незалежну державу. Анатоль, палкий прихильник ідеї українського націоналізму, перед Другою світовою війною, залишив успішну артистичну кар’єру в Польщі й вирушив на Закарпаття, до Хусту. Там він очолив агіттеатр “Летюча естрада”, що діяв у складі Карпатської Січі. Метою агіттеатру було пробуджувати національну свідомість серед населення Карпатської України за допомогою театрально-музичного мистецтва.
Заради цієї місії артисти театру жили у складних умовах – спали, де доведеться, скромно харчувалися, пересувались пішки, переносячи з собою реквізит. Імпровізовану сцену вони облаштовували в найнесподіваніших місцях, постійно наражаючись на небезпеку. Проте завдяки цим зусиллям та ризикам їм вдалося поширювати українську культуру у всіх куточках Закарпаття.
Важливою сторінкою хустської історії Анатоля Демо-Довгопільського була участь у збройному протистоянні карпатських січовиків з чехословацькими військами 13-14 березня 1939 року. Анатоль Демо-Довгопільський описав події в Хусті, своє поранення та угорський полон в оповіданні “Альказар Летючої естради”. Його, разом з іншими українцями з Карпатської України, утримували у підвалі концтабору Ворюлопош біля Ньїредьгази, де його щодня піддавали тортурам. Анатоля Демо-Довгопільського звільнили з полону за допомогою членів Проводу Українських Націоналістів.
Рівненська історія
Великою мрією Анатоля Демо-Довгопільського, втіленою у Рівному, було створення міського українського театру. Особливістю цього театру було те, що він діяв і був створений під час німецької окупації. Як член ОУН і фахівець з культурної референтури, Анатоль через театр і публіцистику поширював ідеї українського націоналізму. У цьому йому допомогла й робота у мистецькому відділі журналу “Волинь”, заснованого Уласом Самчуком.
Про трупу Анатоля Демо-Довгопільського писала рівненська преса, а виступи проходили з аншлагами. Згодом відбулося злиття студії з театром Вікторського в Рівному. Трупі митця дедалі більше бракувало простору, артистам хотілося вийти на велику театральну сцену з необхідним технічним обладнанням. Тому у 1941 році Демо-Довгопільський звернувся до міської управи з проханням прийняти його на посаду директора і режисера Рівненського міського театру. Він зазначив, що про це його попросив Вікторський, який був євреєм і боявся переслідувань окупантів.
Хоча спочатку нацистська влада прихильно ставилася до театру Демо-Довгопільського, згодом німецька окупація наклала свої суворі обмеження. Через комендантську годину вистави доводилося переносити на денний час, а акторам загрожували облави. Іноді вистави скасовували в останню мить, бо приміщення театру займали для потреб окупантів, а кошти за квитки не повертали. Незважаючи на складні умови, Анатолю Демо-Довгопільському вдалося зберегти високий мистецький рівень і зосередитися на українській класиці.
Історія великого рівненського митця закінчилася трагічно. Анатоль Демо-Довгопільський та його колеги стали жертвами жорстоких репресій окупаційної влади через підозри в антинімецькій діяльності та підтримці українського національного руху. Їх утримували у рівненській тюрмі, а згодом, 15 жовтня 1943 року, розстріляли у кар’єрі під Видумкою.