Уявіть, що ви виходите з роботи, але у вашій кишені немає смартфона. Неможливо загуглити афішу подій, забронювати столик через додаток чи скинути друзям геолокацію. Людям, що живуть у світі інформаційних технологій, таке важко відтворити в уяві, чи не так? Але для рівнян першої половини XX століття це було реальністю, яка не заважала цікаво відпочивати.
Без стрічок соцмереж та стримінгів місто жило на повну. Вулиці освітлювалися вогнями кінотеатрів та вивісками цукерень. З відкритих вікон лунала музика, на театральних тумбах рябіли свіжі афіші вистав, а домовленості про зустрічі передавали з вуст у вуста. Люди не замикалися вдома: вони йшли на танцювальні вечори, пили запашну каву, обговорювали вистави та світські події в ресторанах.
Якщо бажаєте дізнатись, як виглядало світське дозвілля Рівного без інтернету, запрошуємо вас у мандрівку в часі. У цьому матеріалі на rivnenchanka.info йтиметься про те, де показували кіно, куди ходили на побачення та під які ритми танцювало місто в першій половині XX століття.
Як рівняни планували вечори
Кілька кліків — і ви знаєте, де знаходиться найближчий ресторан, можете почитати відгуки про заклад і запросити на вечерю друзів через соцмережі. А як щодо епохи без інтернету? Замість пуш-сповіщень — свіжа газета, замість Google-карт — вуличні афіші, а замість чатів — світські бесіди.
Попри відсутність цифрових технологій, культурне життя міста було надзвичайно насиченим. Анонси навперебій запрошували на театральні вистави, нові кінострічки та виступи оркестрів. До слова, вже на початку 1920-х років у Рівному активно діяли танцювальні школи, які влаштовували власні бали та вечори.
Перегляд вистави чи фільму традиційно завершувався обговоренням побаченого за столиком у кав’ярні. А ресторани приваблювали не лише вишуканою кухнею, але й просторими залами, де гості танцювали під акомпанемент живих музикантів.
Дансинги, джаз і вечори під оркестр у Рівному
У міжвоєнному Рівному після вечірньої прогулянки центром містяни не поспішали додому — вони йшли танцювати. Хореографічна мода тоді змінювалася так само швидко, як і в європейських столицях.
Танці були настільки популярними, що вже в 1920-х роках у місті працювали спеціальні школи. Як підтверджують місцеві архіви, рівнян вчили не просто правильно переставляти ноги, а й етикету. Вміння гарно рухатися було необхідністю для кожного, хто хотів бути у світській тусовці.
У другій половині 1920-х у Рівному набули популярності дансинги. Краєзнавець Юрій Кузьмін зазначає, що моду на них започаткував львів’янин Францішек Мошковіч, відкривши легендарний заклад «Новий світ». Місце швидко стало культовим. У листопаді 1927-го журналіст польської газети Echo Roweńskie («Ехо Ровенське») навіть видав іронічний репортаж, в якому розніс техніку місцевої викладачки танців пані Едіт. Так, танцювальні плітки тоді обговорювали в пресі!
Газети рябіли рекламою світських подій. Приміром, анонс від 18 листопада 1927 року запрошував рівнян на великий дансинг, гарантуючи виступ одразу двох оркестрів, гру на саксофоні та участь варшавського джаз-бенду. Для тогочасного Рівного то була подія непересічного масштабу, адже джаз щойно почав поширюватись Європою, символізуючи дух сучасності.
Осередками танцювальної культури ставали й ресторани. У 1933 році відомий кулінар Мусій Ющук відкрив дансинг-бар «Ющук» на вулиці 3-го Мая, 156. Заклад славився просторою танцювальною залою та власним оркестром. Музиканти, вбрані в чорні фраки, грали так майстерно, що їх було чути на обох поверхах.
Не менш популярним був ресторан-бар Kotwica («Якір»), відкритий у 1937 році Сергієм та Дарією Ющуками на тій же вулиці 3-го Мая в будинку 49. Заклад пропонував ідеальний формат вечора:
- вишукана вечеря;
- приємне товариство;
- танці під живу музику.
Кіно замість Netflix: що дивилися рівняни на великому екрані
У міжвоєнний період кінематограф у Рівному був популярною формою дозвілля. Перлиною кіномережі міста вважався кінотеатр «Інтим». Він належав Фердинанду Берндту. Будівля, де розміщувався кінотеатр, була спроєктована архітектором Федором Бурим. Її звели на землі, орендованій ще 1912 року у князя Станіслава-Казимира Любомирського. Простір «Інтиму» був облаштований з максимальним комфортом:
- 476 місць у партері;
- 6 лож;
- 2 каси;
- оркестрова яма для музичного супроводу німих фільмів.
З плином часу кінотеатр не раз змінював назву. Містяни знали його як «Ампір», «Новини», «Креси», а в повоєнну добу — «Партизан».
Важливим культурним осередком був і кінотеатр «Новий Світ» на однойменній вулиці, яку згодом перейменували на Поштову. Закладом із залою на 330 місць володіли брати Язвінські та Марія Сагановська. Кінотеатр пропонував різноманітну програму. Стрічки змінювалися кожні 2-3 дні.
Цікаво, що платили за вхід далеко не всі. У 1924 році міська влада підрахувала: зі 100 відвідувачів квитки купували лише 42! Решта залу заповнювалася пільговиками — чиновниками, поліціянтами, працівниками магістрату та журналістами. Міська рада намагалася прикрити практику контрамарок, але любов до безплатного кіно виявилася сильнішою за бюрократичні заборони.
Репертуар рівненських кінотеатрів анітрохи не поступався афіші столичних. З 1928 по 1939 рік глядачам пропонували найкращі американські, британські, німецькі та польські картини:
- «Капітан Блад»;
- «Девід Копперфілд»;
- «Мата Харі»;
- «Американська трагедія».
Популярним блокбастером стала стрічка «Вогні великого міста» Чарлі Чапліна. У 1932 році «Ампір» показував фільм аж 8 днів поспіль, що було абсолютним рекордом для тогочасного прокату.
Мода на кіно була настільки всепоглинальною, що знаменитий театр Зафрана, відкритий ще 1908 року, у 20-х роках XX століття переобладнали під кінотеатр. Для міста це стало символом зміни епох: стара театральна сцена поступилася місцем кінопроєктору.
Театральні гастролі, Косміаді та магія сцени
Попри шалену популярність кіно, світло рампи не згасало. У Рівному не зникав інтерес до магії живих виступів. На початку XX століття популярним місцем був театр Лейба Зафрана, який урочисто відчинив свої двері 2 лютого 1908 року на тодішній вулиці Гоголівській. Масштаби будівлі вражали:
- 17 ошатних лож;
- 18 рядів партеру;
- 2 яруси балконів;
- простора галерея.
Коли до міста приїжджали відомі гастрольні трупи, в театрі яблуку ніде було впасти.
Зіркою місцевої сцени був видатний художник Георгій Косміаді. Він не лише створював неймовірні декорації, від яких у глядачів перехоплювало подих, а й сам із задоволенням виходив до публіки. Його глибоке виконання ролі Бориса Годунова довго залишалось темою світських бесід.
Театральне життя не обмежувалося виступами професійних акторів. У 1933 році в театрі Зафрана відбулася міжшкільна імпреза. Глядачів підкорила подія за участю хорів української та російської гімназій, танцювальних груп, що виконували народні й східні танці, та балетних танцівників. І нехай згодом приміщення театру переобладнали під кінотеатр, класичні вистави залишили глибокий відбиток в історії рівненського дозвілля.
Світські вечори за столиком кав’ярень та ресторанів
Після кіно та театру рівняни не поспішали розходитися по домівках. Заклади харчування міжвоєнного Рівного були ідеальними місцями для посиденьок з друзями та побачень.
В адресній книзі 1930 року зафіксовано, що лише на вулиці 3-го Мая діяло аж 6 цукерень! За спогадами рівнянки Галини Ціолковської-Модли, за десертами містяни найчастіше ходили до чеха Раже. А любителі східного колориту відвідували турецьку кав’ярню або смакували випічку від турка Ідриса Абдурахмана.
Часто відвідуваною локацією Рівного була кав’ярня-ресторан «Адрія», яку 1936 року відкрили Зиґмунд Журавік та Фелікс Нємєнтовський. Звичайна вечеря там перетворювалася на приємний вечір з дивовижним музичним супроводом, можливістю почути свіжі плітки та обговорити останні новини.
На місці старих дансингів та цукерень Рівного височіють інші будівлі, а квитки в кіно вже давно купують онлайн. Проте, занурюючись в історію міста в першій половині XX століття, розумієш, що найкращі вечори створюють не технології, а хороша компанія, жива музика та цікаві розмови за столиком улюбленого кафе.