Імена відомих рівнянок та уродженок області у назвах вулиць Рівного

Array

Ряд вулиць у Рівному носять жіночі імена. Вони названі на честь видатних уродженок нашого краю, пише rivnenchanka.info. Хто ці пані? Завдяки чому стали відомими? Чи ставимо ми собі такі питання, йдучи вулицями, яким присвоїли імена видатних жительок Рівнещини? Давайте, з’ясуємо, чим уславились жінки, на честь яких названі вулиці Рівного.

Вулиця Теодозії Бриж

Теодозія Бриж – видатна українська скульпторка. Народилась Бриж у 1929 році в с. Бережниця, на Дубровиччині. Талановита скульпторка основну частину свого життя провела у Львові.

Жінка створила понад дві сотні скульптур. Це і декоративно-паркові скульптури, і меморіальні дошки, і надгробки, а також пам’ятники відомим постатям. Чимало творчих проектів уродженка Рівненщини реалізувала разом зі своїм чоловіком, монументалістом і графіком, льв’янином Євгеном Безніско. Разом чоловік і дружина оформили меморіальну каплицю жертвам «енкаведистів» у Золочівському замку, пам’ятник Данилові Галицькому та Васильку Романовичу у Володимирові-Волинському. Також Бриж та Безніско разом оформили меморіальний цвинтар січових стрільців на горі Маківці.

Бриж також створила серію робіт на тему старослов’янскої міфології та серію скульптур за мотивами «Лісової пісні» Лесі Українки. Теодозія Бриж тонко відчувала мистецтво, її роботам притаманні пластика, витонченість та легкість.

У 1997 році скульпторка отримала звання заслуженої художниці України. Як уже згадувалось вище, митчиня жила та працювала у Львові. У цьому місті видатна українка відійшла у вічність. Бриж було поховано на Личаківському кладовищі.

На честь Теодозії Бриж у Рівному назвали одну з вулиць. Вона є прямою та пролягає в мікрорайоні Ювілейний. На вулиці розташовані приватні житлові будинки.

Вулиця Анни Валентинович

Одна із вулиць Рівного носить ім’я Анни Валентинович – видатної діячки польського антикомуністичного руху «Солідарність». Поряд з Лехом Валенсою на початку 80-х років минулого століття Анна Валентинович стала однією з найактивніших та найяскравіших постатей профспілкового руху та боротьби проти комуністичного режиму.

Анна Валентинович народилась 1929 року на Рівненщині у багатодітній протестантській родині. Відомо, що з підліткового віку Анна працювала прислужницею у заможної польської родини Телесницьких. У 1943 році поляки приймають рішення виїхати до Польщі, разом з собою вони забирають й Анну.

Відомо, що рідним Анни не повідомили про те, що дівчинку забирають в Польщу. А самій Анні сказали, що її родина загинула від рук нацистів, а село було спалено. Лише через багато років, у 1996 році Анна зустрілась зі своєю рідною сестрою Ольгою.

Отож, з 1943 року Анна Валентинович мешкає в Польщі. Спочатку дівчина працювала в сільському господарстві, згодом – у пекарні. А потім почала працювати на Гданській корабельні. Валентинович показувала чудові результати, була «передовиком праці». Паралельно з роботою жінка займалась захистом прав працівників, брала участь в страйках. За що її переслідувала комуністична влада.

Разом з Лехом Валенсою, який пізніше став президентом Польщі, Валентинович була яскравою постаттю профспілкового руху «Солідарність».

Жінка загинула 10 квітня 2010 року в авіакатастрофі польського президентського літака під Смоленськом. У 2022 році колишню вулицю Брюллова у Рівному було перейменовано на честь Анни Валентинович.

Вулиця на честь княжни Гальшки

Одна з вулиць нашого міста названа на честь Гальшки Острозької – княгині, яка походила з давньоукраїнського князівського роду Острозьких. Гальшка народилась у 1539 році в Острозі. Народившись, маленька княгиня уже отримала чималий спадок, який заповів їй батько князь Ілля Острозький. Адже князь Ілля раптово помер, коли його дружина Беата була вагітною Гальшкою.

Окрім того, що Гальшка була багатою княгинею, вона ще й була неймовірно вродливою. Юну княгиню називали найкрасивішою жінкою XVI. Принаймні, такої думки були сучасники княгині Острозької.

Тож краса в поєднанні з багатством робили Гальшу Острозьку найзавиднішою нареченою тих часів. А оскільки батька у княжни не було, то питанням майбутнього шлюбу юної княгині зайнялись найближчі родичі. Звичайно, що впливові родичі хотіли віддати заміж дівчину за претендента, який був би в першу чергу вигідним для них.

За руку і серце княгині відбувались справжні криваві сутички. Тричі вона була під вінцем і тричі її шлюби закінчувались трагічно. За Гальшкою закріпився образ «чорної княгині». Адже один з її чоловіків Лукаш Гурка, за якого дівчину віддали заміж насильно, наказав їй ходити в чорному одязі і чорній масці, аби ніхто не бачив її вроди.

Є історичне припущення, що Гальшка могла бути матір’ю Сиверина Наливайка – козацького ватажка. Начебто, княгиня народила хлопчика від князя Дмитра Сангушка, за якого її віддали заміж в 14 років. Однак матір Гальшки віддала хлопчика на виховання в родину селян після того, як Сангушка вбили.

Варто також сказати, що Гальшка Острозька на честь якої перейменована одна з рівненських вулиць, була щедрою меценаткою. За кошти і з волі княгині з’явилась Острозька академія.

Вулиця Антоніни Горохович

Одна з вулиць міста названа на честь уродженки Рівненщини, письменниці, громадської діячки Антоніни Горохович. Народилась Горохович у 1913 році в селі Великі Межиричі, що на Кореччині. Навчалась видатна уродженка Рівненщини спочатку у Рівненській приватній гімназії, потім у Львівському технічно-агрономічному інституті, а згодом продовжила своє навчання за кордоном.

У 30-х роках минулого століття Горохович брала активну участь у громадському житті Рівного. Була засновницею просвітницького руху на Рівненщині, працювала секретарем Союзу Українок. У Рівному жінка організовувала свята до Дня Матері, дня Святого Миколая, різдвяні та великодні свята.

Горохович була активною учасницею «Пласту». В 40-х роках минулого століття емігрувала – спочатку потрапила до Німеччини, а згодом виїхала в Канаду. В Торонто жінка писала праці та викладала українську літературу на курсі українознавства в Українському Національному Об’єднанні та при церкві св. Миколая.

Померла у 1997 році у Торонто. Була похована в рідних Великих Межирічах, поряд з батьками – таким був її заповіт.

Вулиця Хариті Кононенко

На честь палкої патріотки України, громадської діячки – Хариті Кононенко в Рівному названа одна з центральних вулиць, також у місті є меморіальна дошка, встановлена в знак пошани діячці. Харитина народилась 1900 року на Полтавщині, вона донька українського поета Мусія Кононенка. Дівчинка рано осиротіла. Її вихованням зайнялась сім’я Вілінських. Олександр Вілінський – відомий інженер, дипломат та громадський діяч, а його дружина Валерія була письменницею та перекладачкою. Обоє були серед засновників Української Центральної Ради. Пара виховувала малу Харитину в любові до Батьківщини та в дусі жертовності заради високих громадянських цілей. У 1919 році Харитя разом зі своїми опікунами емігрує до Чехословаччини. Тут дівчина здобула освіту інженера-економіста. Ще під час навчання Харитя Кононенко стає однією з найактивніших діячок жіночого руху. В Україні Кононенко створює осередки жіночого руху, «Просвіти» – від Закарпаття до Волині. У 1939 році стає доктором права та доктором економічних наук. Крім цього пише прозу та поезію.

У Рівному була керівницею Українського Червоного Хреста, однак після того, як нацисти окупували місто, вони заборонили діяльність УЧХ. Незважаючи на це, Кононенко продовжує очолювати УЧХ уже в підпіллі. Кононенко тісно співпрацювала з УПА, забезпечуючи її необхідними ліками.

Навіть в умовах нацистської окупації Харитя Кононенко організовувала школу для медичних сестер та акушерок. Також жінка багато зробила для порятунку радянських полонених з німецьких концтаборів – на її заклик тисячі рівнян зголошуються бути родичами полонених солдат.

У липні 1943 року Харитю Кононенко заарештували нацисти за співпрацю з ОУН і УПА. Через три місяці, в жовтні її було вбито німецькими окупантами.

Вулиця на честь Марії Несвицької

Неможливо оминути увагою вулицю нашого міста, названу на честь засновниці Рівного – Марії Несвицької. Відомо, що з 1479 року княгиня Марія Несвицька володіла Рівним. Жінка отримала місто у спадок від свого чоловіка, князя Семена Несвицького. Марія Несвицька спочатку жила в невеличкому замку поблизу Рівного – в Городку. Княгині подобалось Рівне, в межах якого, протікає річка Устя. На одному з острівців річки княгиня вирішує побудувати маєток. Спорудивши замок, Марія переїжджає в Рівне і починає іменувати себе княгинею Рівненською. За її часів місто переживає справжній розквіт.

При Марії Рівненській у нашому краї пожвавилось церковне будівництво. Нібито саме вона була фундатором першого православного храму у місті – Дерев’яної церкви на честь Воскресіння Христового. Княгиня опікувалась і дбала про місто, щороку організовувала пишний ярмарок.

А найголовніше, що саме при Марії Несвицькій Рівне одержало Магдебурзьке право. Як стверджують історики, ця визначна подія відбулась 1492 року. Відтоді Рівне офіційно іменується містом.

До речі, у 2006 році у Рівному, на вулиці Соборній був встановлений пам’ятник Марії Несвицькій. Скульптор Володимир Шолудько увіковічнив княгиню, яка тримає в руках грамоту, що надає місту Магдебурзьке право. Тримає грамоту видатна рівнянка так, наче показує її всім жителям та гостям міста.