Анна Любомирська – корінна рівнянка з князівського роду Любомирських. В житті Анни були, як і щасливі моменти, так і трагічні. Рівнянка відзначилась добрими справами для рідного міста, була серед тих, хто рятував євреїв в Польщі в роки Другої світової війни. Її родина надавала прихисток в палацових підвалах всім, хто ховався від нацистських авіанальотів під час Варшавського повстання. Життя Анни Любомирської (Радзівіл) раптово обірвалось в таборі, куди княгиню та її родину запроторили «енкаведисти». Коли княгиня померла, то на небі засяяла Полярна зірка. Існує японське повір’я, яке говорить, що таке явище виникає, коли помирає хтось з королівської родини, пише rivnenchanka.info.
Дитинство та юні роки Анни Любомирської у Рівному
З’явилась на світ Анна Любомирська 9 жовтня 1882 року. Дівчинка народилась у Рівному, в палаці Любомирських на «Гірці». Її батьки – Станіслав та Ванда Любомирські нарекли свою донечку одразу двома іменами – Анною Ядвігою. А у 10-річному віці під час обряду першого причастя маленька княгиня обрала собі ще й третє ім’я – Марія. Анна була наймолодшою дитиною у сім’ї Станіслава та Ванди Любомирських. У дівчинки було двоє старших братів та старша сестра.
Дитинство Анни минуло у Рівному і можна стверджувати, що для дівчинки воно було щасливим та безтурботним. Початкову освіту та уроки світського життя Анна та її сестра Марія здобували дома під опікою матері княгині Ванди.
Шлюб з Янушом Радзивіллом та поява на світ чотирьох дітей
Коли Анні Любомирській виповнилось 22 роки, то її посватали за Януша Радзивілла – представника одного із найбагатших та найвпливовіших родів Європи на той час. 24-річний Януш Радзивілл був порядним, освіченим молодим чоловіком з приємною зовнішністю.
Цікаво, що Анна та Януш були знайомі ще з дитинства. У родини Радзивіллів були маєтки у Шпанові та Олиці. Родини часто гостювали один у одного. Саме під час гостювання Любомирських у Радзивіллів в Шпанові тоді ще маленькі Анна та Януш і познайомились.
Шлюб Анни та Януша офіційно був укладений 9 грудня 1905 року у Рівному. А пишне весілля молодят відбулось в Олиці, в родинному маєтку Радзивіллів.
Анна і Януш усе життя пройшли пліч-о-пліч, підтримуючи один одного та долаючи усі життєві випробування. У подружжя було четверо дітей: троє синів та донька. Старший син Едмунд народився у вересні 1906 року. Народжувала первістка княгиня в Берліні. Відомо, що на світ хлопчик з’явився бездиханним, адже пологи проходили складно. Однак лікарям вдалося зберегти життя і малюку, і молодій мамі. У 1908 році у пари народилась донька Кристина, у 1911 році син Фердинан, а у 1914 народився син Станіслав. Подружжя Радзивіллів дало своїм дітям гідну освіту та виховання. У 1929 році у родині сталась біда – від пневмонії помер їх середній син Фердинанд. Юнакові було 17 років.
Добрі справи подружжя Радзивіллів для Рівного
І Анна, і її чоловік Януш прославились добрими справами в Рівному та й, зокрема, на Волині. Попри те, що подружжя мало високий соціальний статус в суспільстві, про них ніколи не говорили, як про зверхніх та зарозумілих людей. Подружжя займалось благодійництвом та завжди було готове протягнути руку допомоги нужденним.
Чоловік Анни Януш Радзивілл послуговувався авторитетом та шаною серед місцевого населення. У 1917 році його обрали до ради робітничих і селянських депутатів на Волині.
В свою чергу Анна Любомирська (Радзивілл) опікувалася рівненськими. дітьми-сиротами. Навіть, знаходячись в Польщі, далеко від Рівного, княгиня не забувала про дітей-сиріт і відправляла їм щедрі подарунки на різдвяні та великодні свята. Подарунки від Анни Любомирської отримували також і діти з бідних родин.
Княгиня також закуповувала книги для бібліотек в Олиці, для школи в Шпанові та для шкільних бібліотек у Рівному. Подружжя також опікувалось над бурсою для десятків дітей-сиріт, яка була організована у старому палаці Любомирських. За сприяння дружини Анни Януш Радзивілл направив фінансову допомогу для побудови гарнізонного костелу Петра і Павла на поч. 30-х років минулого століття.
Для Анни Рівне лишилось містом її теплих спогадів дитинства та періоду юності. Після укладання шлюбу з Янушом Радзивіллом княгиня мешкає то в Олиці, то в Шпанові, а також проживала в Європі, де у подружжя було кілька маєтків.
Відомо, що у травні 1910 року Анна приїздила в Рівне, щоб провести в останню путь свою матір княгиню Ванду. У серпні 1910 року Анна знову приїздила у Рівне. На цей уже з нагоди весілля її старшої сестри Марії.
У 1917 році родина Радзивіллів рятувалась від більшовиків втечею в Стокгольм.
Життя родини Радзивіллів в роки Другої світової війни
Багато нещасть родині Радзивіллів принесла Друга світова війна. У 1939 році подружжя разом з родиною старшого сина Едмунда знаходилось в родовому маєтку в Олиці (Волинська область). Західні області України на той час, як відомо, входили до складу Польщі. Однак у вересні 1939 року СРСР та нацистська Німеччина фактично поділили Польщу між собою. Розпочалась радянська окупація західних теренів України. Тоді родина Радзивіллів побачила справжнє криваве обличчя радянського режиму.
Олицькій замок на момент початку Другої світової війни став прихистком та шпиталем для поранених польських солдатів. Княгиня Анна разом з прислугою доглядали поранених, готувала їсти для всіх, хто знайшов схованку в маєтку. Червоноармійці, вдершись в замок Радзивіллів в Олиці, першою справою кинулись грабувати маєток. Радянська влада назвала родину князів «гнобителями трудящих» і закликала місцеве населення підтримати розправу над ними. Однак люди, пам’ятаючи про всі добрі справи родини Радзивіллів, заявили, що «не знали ніякої шкоди від князів». Злочинні наміри радянської влади було зірвано.
І хоч родина Радзивіллів врятувалась від показової розправи, яку хотіли зробити червоноармійці, все ж їх запроторили в застінки НКВД. Анну, Януша, їх старшого сина Едмунда з родиною та доньку Кристину також з родиною арештували «енкаведисти». Родину розділили: Януша відправили в Москву, Едмунда до білоруського Козельська, а жінок та дітей тримали під наглядом в Шепетівці. Також відомо, що від рук червоноармійців на початку Другої світової загинули старші брати Анни – Адам та Губерт.
В Москві князя Януша Радзивілла допитували «енкаведисти», буцімто, допит вів сам Лаврентій Берія. Князя хотіли психологічно «зламати» і нав’язати йому співробітництво з НКВД. За іншими ж джерелами, князя не били, не мордували допитами, на відміну від інших полонених. Також існує версія, що «енкаведисти» хотіли вивідати у Януша, де зберігається золотий запас довоєнної Польщі. Так і не дізнавшись нічого від нього, Януша та його родину відпустили.
У розпад Другої світової війни подружжя Радзивіллів мешкало в своєму маєтку в Польщі, яка тоді була окупована нацистською Німеччиною. Поблизу палацу знаходилось єврейське гетто. Родина Радзивіллів, ризикуючи життям, приносила їжу та воду єврейським дітям. А невістка Радзивіллів Ізабелла переховувала єврейських дітей в палаці у Неборові, за що пізніше отримала звання «Праведника світу».
Під час Варшавського повстання у серпні 1944 року родина Радзивіллів активно допомагала повстанцям. Вони надавали їм харчі та необхідні речі, надавали укриття місцевим жителям у палацових підвалах під час бомбардувань нацистської авіації. Однак 24 серпня 1944 року польський маєток Радзивіллів, який став для багатьох місцем порятунку, було захоплено нацистами.
Анна та Януш вирішили першими вийти до нацистів, щоб відвернути увагу від жінок та дітей, які ховались в підвалах. Німецькі окупанти заарештували пару і відвезли до Берліна. Януша відправили в одиночну камеру чоловічої тюрми Моабіт, а княгиню Анну в поліційну тюрму на Александерпляц.
Уже згодом, згадуючи своє перебування в гестапо, князь Януш говорив, що допити німецькими окупантами його не лякали, після пережитого в застінках «енкаведистів».
Згодом нацисти відпусти подружжя. Повернутись в свої польські маєтки чоловік та дружина не могли, адже вони були захоплені німцями та частково зруйновані. Тому вирішили знайти прихисток у маєтку Ядвіги Грабінської у Валєвіце. Тут, у відносній безпеці подружжя Радзивіллів жило до початку січня 1945 року. Тобто, до наступу радянських військ.
Після завершення Другої світової війни господиня палацу Ядвіга Грабінська з жахом пригадувала, як червоноармійці увірвались до маєтку. Вона розповідала, що радянські вояки грабували домівки та ґвалтували жінок, тому жінкам та дівчатам доводилось переховуватись від них.
Самих же Радзивіллів, всю присутню в палаці їх рідню та представників інших аристократичних родин затримали радянські офіцери. Родина Радзивіллів знову стала заручниками злочинної радянської влади.
Знову в руках «енкаведистів»
Княгиню Анну та князя Януша, їх сина Едмунда з невісткою та дітьми, сестру Анни Марію з чоловіком та дитиною у березні 1945 року було відправлено в табір для військовополонених та інтернованих осіб у Красногорську (Московська область). В полоні родині доводилось жити в скромних та тісних умовах. Згодом їх перевели в трудову зону в селі Брусчате. Тут були кращі умови проживання, однак нікуди не зник постійний контроль наглядачів.
Родині Радзивіллів не пояснювали, чому їх затримали та не дозволяли листуватися з ріднею. Заслання стало справжнім випробуванням для сім’ї.
Погіршення здоров’я княгині Анни та швидка смерть в таборі
Табірні умови серйозно підкосили здоров’я Анни Любомирської (Радзивілл). У лютому 1947 року вона серйозно занедужала. Необхідних ліків для лікування не знайшлось навіть в московській лікарні, куди її доправили. Після лікарні хвору Анну знову повернули до табору. Тут вона померла в ніч на 16 лютого 1947 року.
Князь Януш не відходив від своєї дружини в останні дні її життя. Він важко переживав втрату коханої, довго ні з ким не розмовляв. Анну поховали за католицькими традиціями на місцевому кладовищі.
Цікаво, що в ніч, коли княгиня відійшла у вічність на небі яскраво засяяла Північна зірка. Японське повір’я говорить, що таке явище з’являється на небі, коли цей світ покидає хтось з королівської родини.
У жовтні 1947 року всю родину Радзивіллів було звільнено. Князівська родина змогла повернутись до післявоєнної комуністичної Польщі. На жаль, рідним княгині Анни не дозволили здійснити перепоховання її тіла. З часом зникла й її могилка.
Найменший син Анни Станіслав у 1976 році заснував костел Святої Анни неподалік міста Хенлі-он-Темз, що в Великобританії. Таким чином, він попіклувався про те, аби на світі було місце, де можна було б вшанувати пам’ять його матері, рівнянки княгині Анни Любомирської.
