Про походки чи заручини –  як на Рівненському Поліссі дівчат сватали

З давніх часів до сьогодні збереглися деякі традиції, які шанувалися нашими предками. Залежно від території, традиції та обряди могли різнитися, пише сайт rivnenchanka.info. 

Рівненське Полісся – чи не найбагатше на обряди та звичаї, які, переважно в селах, шанують і донині. 

Раніше хлопці та дівчата не сиділи по домівках, а збиралися на вечорниці, де жартували, танцювали, спілкувалися. Там і знаходили собі пару.

Розвідка, заговор, перепітка

Весілля має кілька етапів. Така етапність залежить від розгортання головних моментів дійства. Одним із етапів є сватання. 

Передувала сватанню перша частина весілля, яка повʼязана з вибором пари для нареченого, переговорами з батьками, укладанням шлюбної угоди.

В давні часи на Рівненщині пару молодому обирали його батьки. Саме батьки хлопця першими дізнавалися у батьків дівчини, чи можливий між дітьми шлюб. На Дубенщині така перша зустріч наприкінці XIX початку XX століття називалася розвідка. 

Ще називали таке дійство заручинами або заговором, перепітками.

У випадку, коли батьки дівчини давали згоду, то зі сторони молодого обиралися кілька сватів, які йшли свататися. Також був присутній батько молодого і сам молодий.

У пісні дні 

В Україні сватання традиційно розпочиналися ранньою осінню, аби встигнути відсвяткувати весілля до Великого посту. Більшість українців були православними християнами, тому дотримувались відповідних догм і правил.

На Рівненському Поліссі свататися ходили у пісні дні – середу і пʼятницю. Одне з пояснень, чому саме в будні дні є те, що за традиційним світоглядом такі дні вважалися жіночими, а тому передбачали, що буде вдалим шлюб.

На Рокитнівщині хорошим днем для сватання вважався вівторок.  

Сватати зазвичай ходили хрещений батько молодого і хтось з найближчих родичів.

Цікаво, що добиралася певна кількість сватів. Наприклад, на півночі Рівненщини  щасливою вважалася непарна кількість сватів, а на півдні – парна.

Обряд сватання на Рівненському Поліссі мав різноманітні назви:

• походки (Рокитнівський район);
• заручини (Південна частина Рівненщини).

Обмін хлібом

На сватанні важливою традицією вважалася традиція обміну хлібом між сватами та батьками нареченої. Хліб, з яким йшли свататися, випікали у хаті хрещеного або молодого. 

На півночі Рівненщини хліб не ділити, а лише міняли. Якщо приймали хліб у домі дівчини, яку сватали, то це означало, що дівчина погоджується на заміжжя.

А в Корецькому районі хліб ділили на частини під час самого сватання. При цьому хліб, який принесли свати, розрізала і роздавала сама дівчина.

Окраєць хліба (лобок) солили та давали молодим. Ще казали, що якщо окраєць першим візьме молодий, то його все життя цілуватимуть дівчата та він буде зраджувати Тому першою мала вхопити окраєць дівчина. А решту хліба споживали усі присутні. 

На знак вдало проведеного сватання було особливе рукостискання сватів: “Свати на знак прихильності витаються – беруця через поли світ за руки”.

Про бажання мати за чоловіка хлопця, що прийшов свататися, повинна була сказати й дівчина, яку сватали.

Згода могла проявлятися через певну систему знаків. Наприклад, дівчина колупала піч. Також свідченням згоди були слова: «А дайте-но своє барило».

Ще один знак, який свідчив про згоду молодої на заміжжя, коли дівчина випивала чарку горілки, що була принесена сватами, яку подавав їй хлопець або хтось з його сватів. Тоді казали, що якщо дівка випила могорич, то вона погоджується на весілля. 

На Рівненському Поліссі існував цікавий звичай. Після того, як пляшка з горілкою була подорожня, її наповнювали зерном. Повернувшись додому, свати зерно з пляшки висипали для курей. Проводячи такий ритуал, вважалося, що таким чином можна запобігти невірності молодого у шлюбі. Як казали місцеві: «Щоб молодий не шатався».

Зазвичай на сватанні батько молодої з першого разу не погоджувався віддавати доньку, щоб свати не подумали, що батько хоче її скоріше позбутися. Часом сватам доводилося приходити по кілька разів, щоб отримати позитивну відповідь.

Відмова

Іноді траплялося, що дівчина не хотіла виходити заміж за хлопця, який прийшов свататися, та відмовляла. Якщо говорити про систему знаків, то свідченням відмови було те, що дівчина просто сиділа збоку на лаві. А батьки вже вели перемовини зі сватами. 

У центральній частині Рівненщини ще могли дати славнозвісного гарбуза. Проте в більшості цього уникали. А ще уникали прямих відмов і нечемної поведінки, адже люди могли бути недобрими та помститися. Слід зазначити, що поліщуки добре зналися на магії, то й помста могла бути з магічним присмаком.

Урочисте святкування

Якщо сватання завершувалося вдало і дівчина погоджувалася вийти заміж за молодого, то вже через деякий час сімʼї молодят зустрічалися, щоб відсвяткувати цю подію, а заодно й обговорити деталі весілля. Тоді ж був звичай відвідувати дім молодого, щоб подивитися на його господарство.

На Костопільщині менш урочисте святкування називали змовини, припівки, запитки. А велике святкування у різних селах Рівненщини мало назву: свачини, запоїни, сватини, заручини, змовини.

На Рівненському Поліссі на таке велике святкування запрошувалися дівчата-дружки, маршалки, сватки, хлопці-бояри – практично усі ті, хто мав бути на шлюбі. Спеціального запрошення на таке святкування не було.

Під час святкування також відбувалися певні обряди. В деяких селах на Рівненщині молодий приносив для дівчини чоботи та залишав їх у надвірній коморі. А дружки, забравши чоботи та сховавши молоду в хатній коморі, просили у молодого викуп за неї та принесене ним взуття, а також пропонували інших дівчат замість нареченої. Після цього обох молодих, які трималися за хустку, саджали за стіл.

Перед вечерею молода клала на тарілку молодому хустку, а він їй гроші.

Залежно від території та місцевих звичаїв, молода могла подарувати молодому сорочку, а сватам – невеликі хустки або рушники, жінкам – хустки, а найближчим родичам – намітки. Все залежало від матеріального забезпечення родин молодят. 

В деяких селах молода обмотувала подарунками хліб, який на святкування знову приносили свати.

Під час самого святкування черговий раз відбувалося чаркування і вживання спиртних напоїв у певному порядку: мати нареченого пила, повернувшись до молодої, а випивши, клала до склянки копійки та наливала напій, який випивала вже молода. Молода випивала, повернувшись до нареченого, і знову наливала та передавала йому склянку. Молодий випивав і клав у чарку 20-40 копійок для молодої. Коли пляшка була порожня, туди засипали жито. Таке чаркування зазвичай починав батько.

На цьому святкуванні молодих вперше садовили на посад. Це відбувалося кілька разів упродовж усього святкування.

Усі ці весільні етапи зазвичай відбувалися послідовно один за одним: свати – запоїни – змовини. На заручинах, які відбувалися через кілька днів після запоїн, молодята обмінювалися каблучками, вечеряли, а далі всі, крім молодої, йшли до нареченого “закусить”.

Це завершальні етапи передшлюбної частини весілля, що традиційно звершували на Рівненському Поліссі. На цих етапах виконувалися обрядові пісні.

Таким чином, передшлюбний цикл включав:

• обов’язкове прийняття хліба від сватів та перший могорич;
• закріплення досягнутої згоди святкуванням;
• укладання шлюбної угоди.

Фактично сьогодні на сватанні використовуються лише деякі елементи передшлюбних обрядів. Все набагато спростилося.