Є особистості, чиє життя немов вистава – з глибокими почуттями, яскравими сценами та складними поворотами. Вони не завжди з’являються на перших шпальтах, але щиро віддають себе справі, яку люблять. Олександра Логошовець багато років була невід’ємною частиною Рівненського театру, хоча не зіграла яскравих ролей та не виконала видатних танцювальних партій. Але театральне життя було глибоко в її серці, пише rivnenchanka.info.
З чого все починалося
Хоча за паспортом рівненська акторка була Олександрою, близькі називали її Аллою або Алею. Народилася вона у Рівному у 1927 році в досить заможній родині. Сім’я Олександри жила на вулиці Поштовій у Рівному, а у передмісті Грабник мала наділ землі, на якому працювали наймані працівники.
Театр увійшов у життя Олександри Логошовець ще в дитинстві. Її рідні були великими поціновувачами театрального мистецтва і часто вечорами ходили до театру Зафрана. Маленька Олександра тільки дивувалася: куди це йдуть дорослі пізно ввечері, коли вже час спати? Але невдовзі дівчинку почали долучати до цього сімейного дозвілля.
Міжвоєнне Рівне акторка пригадувала як театральне місто. Окрім міського театру, родина Логошовець відвідувала приватні та аматорські театральні студії, ходила на виступи гастролюючих труп і кабаре-шоу. Змалечку Олександра захопилася хореографією, тому мати віддала її на навчання до приватної балетної студії Зої Василівни Корнаковської. Навіть у поважному віці танцівницю в ній видавало все: струнка постава, неспішна хода, витончені рухи. Кумиром рівнянки була радянська балерина Галина Уланова, за творчістю якої вона стежила.
Війна прийшла в життя Олександри, коли їй було всього 14 років, і обірвала все. Дівчина не встигла завершити ані загальну освіту, ані хореографічну, і пережила всі труднощі воєнного часу у Рівному.
Театр на Поштовій
Олександра Логошовець почала своє театральне життя у 1944 році, коли їй навіть не виповнилося 17 років. У Рівненському театрі її зарахували артисткою балету. А на початку 1950-х вона вже належала до провідних акторок балетної трупи. Вона здебільшого грала епізодичні ролі дівчаток, бо була дуже тендітною. Ще часто разом із подругою Тетяною Куровською вона виконувала ролі хлопчаків-підлітків.
Про її роль подруги головної героїні у виставі “Донька прокурора” згадували у місцевій газеті “Червоний прапор”. Також їй дісталася епізодична роль у виставі “Серце матері” та ще в кількох постановках.
У колективі Рівненського театру Олександра Логошовець пережила найскладніші післявоєнні роки. Рівнянка згадувала цей період свого життя з особливою ніжністю, адже театр цілком захопив її. О 6-й ранку вона поспішала до школи, а потім до театру на роботу.
За життя Олександра встигла поділитися спогадами, як працював їхній творчий колектив. Коли театр Зафрана був знищений німцями, для них виділили приміщення кінотеатру “Партизан”. Для виступів там було дуже тісно, не було ані гримерок, ані приміщень для репетицій. У серпні 1944 року до колективу, у якому працювала Логошовець, долучилися артисти з Мелітополя, і їм надали порожнє приміщення на вулиці Поштовій. Трупі довелося самостійно облаштовувати собі театр. Як тільки бомбардування у Рівному закінчилися, артисти працювали з ранку до ночі, щоб швидше підготувати приміщення до роботи.
Учасникам трупи доводилося самостійно шити штори, облаштовувати ложі, робити декорації з того, що кожен приносив з дому. Попри важке матеріальне становище, артистам вдалося побудувати новий театр власноруч і відкрити двері для відвідувачів. Хоча вночі ходити вулицями міста було страшно через п’яних вояків зі зброєю, люди все одно приходили на вистави. Найважче було працювати взимку — у новоствореному театрі було дуже холодно, тож Олександра вдягала під сценічний костюм теплий жилет.
Були й страшні ситуації в історії театру на Поштовій. Якось під новий 1946-й рік, коли в театрі був аншлаг, п’яний радянський офіцер вдерся до зали і почав погрожувати людям пістолетом. Режисер Андрій Бажанов зробив йому зауваження, через що офіцер застрелив його на очах у шокованої публіки та акторів. Згодом у театрі відбулося показове засідання військового трибуналу, на яке прийшло багато рівнян. Тоді ж вбивцю було засуджено до найвищого покарання.
Одна любов
На жаль, особисте життя Олександри Логошовець не склалося. Вона ніколи не була заміжня і майже все життя прожила з мамою. Ніхто з її друзів чи колег не знав, чому так сталося, адже акторка мала пропозиції руки і серця. Проте шлюбу з розрахунку вона не хотіла, а людину, в яку б щиро закохалася, мабуть, так і не зустріла. Однією великою любов’ю для Олександри залишався театр.
З теплотою про акторку згадувала Олена Сергеєва, донька рівненської артистки Алли Жуковської. Пані Олена розповіла, що Олександра була унікальною людиною і називала її своєю театральною мамою. Поки її справжня мама була на сцені, Олександра розважала маленьку Оленку. Вона показала дівчинці залаштунки театрального життя: костюмерний цех, гримерки, де можна було приміряти перуку та заплести на ній косу. Олена впевнена, що для будь-якої дитини це казковий досвід. Олена та Олександра дружили до самої смерті акторки.