У різні часи популярний літній відпочинок українців відрізнявся, але є те, що об’єднує людей усіх поколінь – питання: як пережити спекотну погоду? Тож навіть у Рівному, яке далеко від моря, містяни завжди знаходили місце, де можна відчути себе трішки на курорті – з купанням, засмагою та чергами за морозивом. Нехай і без пальм, але пляжне життя у нашому місті було вже за радянських часів. Утім, тодішній водний відпочинок мав певні нюанси, пише rivnenchanka.info. Якими ж були пляжі Рівного у минулому?
Пляжна мода
Мода на купання та засмагу на березі водойм прийшла до Рівного на початку XX століття, хоча тоді місцеві мешканці ще не знали слова “пляж”. Скупі відомості про відпочинок біля води у нашому місті можна дізнатися з тогочасних газет.
Купатися не було заборонено будь-де, тому кожен обирав собі затишні куточки, де проводив спекотний день. Однак купання у неперевірених місцях часто призводило до трагічних наслідків, про які писали місцеві газети. Із настанням спеки діти і молодь першими поспішали на пляжі Рівного і хлюпалися у воді досхочу. Популярною водоймою для купання була річка Устя, яка тоді ще була чистою та безпечною. Бідні рівняни купалися у спідній білизні або просто оголеними, тому що купальники коштували недешево. До того ж і жінки, і чоловіки купалися разом і не соромилися один одного. Густі зарослі біля річки дозволяли це робити. Інколи купання для містян ставало не розвагою, а способом підтримувати гігієну. Молодь з Рівного та околиць дуже любила збиратися на березі Усті, щоб поплавати, пограти у футбол чи волейбол на піщаному пляжі.
Обурення моралістів
У 20-ті роки XX століття до Рівного дійшла мода засмагати біля водойм. Тоді рівняни, крім Усті, вподобали ставок у Басовому куті. Щоправда, рятуватися від спекотного літнього сонця туди вже приходили й заможні містяни. Вони засмагали та плавали у спеціальних купальних костюмах, які з плином часу здаються дещо кумедними. Чоловічий купальник був однотонним або у смужку й мав вигляд, ніби разом зшиті труси та футболка з рукавами до ліктів. Жіночий майже не відрізнявся від чоловічого, хіба що був прикрашений мереживом або поясом на талії. Доповненням до жіночого купального вбрання слугували шапочка або підв’язка для волосся.
Проте пляжна мода швидко прогресувала і згодом жіночий костюм для купання мав вигляд звичайного суцільного купальника, а чоловіки зазвичай засмагали у спортивних трусах. Оскільки одні рівняни робили своє пляжне вбрання відкритішим, а інші віддавали перевагу відпочивати біля води взагалі без нього, це викликало неабияке обурення місцевих моралістів. Найбільше поборникам моралі не подобалося те, що обидві статі відпочивають разом, як кому заманеться. Вони почали засипати скаргами магістрат, звинувачуючи його в потуранні розпусті та вимагаючи припинити неподобство.
У 1924 році влада Рівного нарешті відреагувала на цей запит, хоча зробила це трохи невчасно, у вересні, коли пляжний сезон закінчився. Згідно з новим розпорядженням, чоловікам заборонялося купатися разом із жінками у річці Устя, і воно зобов’язувало всіх рівнян мати купальний костюм. Містяни старшого віку позитивно сприйняли нововведення, а молодь здебільшого кепкувала, мовляв, занадто пізно прийшло розпорядження, купатися все одно ніхто вже не буде. Проте цей припис так і залишився на папері, адже наступного купального сезону про нього вже всі забули.
Місто пляжів
Рівняни у радянські часи мали декілька місць відпочинку на вибір. Але пляж на Басовому Куті став доглянутим лише після того, як магістрат на початку 30-х років розробив проєкт пляжів біля ставу і будівництва басейну для плавання. Платний вхід на цей пляж обурював містян: ніхто не хотів платити за воду та повітря. Особливо з огляду на те, що відпочинок стільки років був безоплатним. Проте саме такий підхід дозволяв місцевій владі утримувати пляж у належному стані і гарантувати рівнянам безпеку.
У 1933 році у Рівному відкрили плавальний басейн. Архівні джерела розповідають, що його будівництву сприяв командир 45-го полку стрільців прикордоння, що базувався в Рівному, Броніслав Пругар-Кетлінг. Він став відомим завдяки своєму благодійному внеску у благоустрій міста, а також через свою любов до спорту. Командир вважав фізкультуру обов’язковою дисципліною для військових, тож у басейні не лише відпочивали, а й проводили спортивні змагання.
Басейн діяв до 1954 року, поки радянська влада остаточно не занедбала його. Мешканці міста поступово розбирали каміння та інші будматеріали для своїх господарських потреб.
Крім пляжів Рівного, містянам подобалося виїжджати на відпочинок до Решуцька. Там на леваді над річкою Горинь також було облаштовано великий пляж, водночас у багатьох рівнян там були дачі. Єдиною проблемою, про яку навіть писали у газеті “Волинь”, було погане транспортне сполучення з Решуцьком. Рівняни нарікали на те, що вони не можуть вчасно повернутися до міста або їдуть додому ущент забитими потягами. Скарги мешканців почули, тому влітку у вихідні та святкові дні почали курсувати додаткові потяги.
Такі поїздки до Решуцька залишалися традиційними аж до сімдесятих років.