На мапі Рівненщини можна віднайти немало місць, овіяних містицизмом. Передусім, з легендами про привидів пов’язані відомі замки області – Дубенський, Острозький, а також палац у Млинові. Кажуть, що у стінах згаданих споруд живуть духи панночок, які так не віднайшли спокою ні за життя, ні після. Хто ці загадкові жінки та чи дійсно мешканцям нашого краю вдавалося побачити привидів – читайте далі на сайті rivnenchanka.info.
Хоробра князівна Беата і Дубенський замок
Дубенський замок князів Острозьких, що у містечку Дубно, відомий тим, що його жодного разу не вдалося захопити штурмом.
Вважається, що замок, який відомий тисячам туристів, був споруджений у 1492 році за часів князювання Костянтина Івановича Острозького. Проте відомо, що задовго до появи кам’яного замку, на цьому місці ще з X століття стояв дитинець волинян, а згодом дерев’яний замок князя Федора Острозького.
Добре укріплений кам’яний замок Костянтина Острозького був бажаною здобиччю усіляких нападників. А про численні скарби, які буцімто князь ховав у підземеллях замку, ходило багато чуток. Втім, мури князівської фортеці лишалися неприступними та не залишали загарбникам жодного шансу захопити замок.
У XVI столітті набіги татар повторювалися з року в рік. З початку 1577 року ординці двічі нападали на Дубно, намагаючись захопити його неприступну фортецю.
Один із нападів татар стався під час весілля племінниці князя Острозького Беати Дольської з князем Соломирецьким. Польський літописець Юзеф Крашевський у «Спогадах з Полісся, Волині і Литви» писав, що весілля князівни було дуже пишним. Спираючись на реєстри скарбів Дубенського замку, дослідник описував багатий посуд та коштовні рушники, обшиті по краям перлами. Коли князь Острозький підняв перед вінчанням келих за здоров’я молодих – вбіг козак зі словами: «Княже, татари».
У цей момент у переповненому весільними гостями замку вчинився переполох. Одні воліли тишком-нишком повтікати, інші ж почали готуватися відбивати напад ворогів. Князь Острозький стояв посеред замкового дворища та керував обороною.
А розгублену наречену Беату,чи то взяла цікавість побачити, хто такі татари, чи то лють за зіпсоване весілля – разом з охоронцем Богданом вона пішла на один із бастіонів фортеці.
Беата одягла поверх білої весільної сукні чорну накидку, помолилася, і, наказавши воякам націлити гармату на шатро з півмісяцем, власноруч піднесла гніт з вогнем до запалу гармати. Ядро потрапило в самісіньке шатро (це дійсно історичний факт). Там знаходився син кримського хана – ядро повністю знесло його шатро. Того дня татарам знову не вдалося захопити Дубенський замок.
А сторожову фортечну вежу зі сторони річки Іква відтоді почали називати «Беаткою», або Дівочою вежею. Місцеві жителі переповідають, що привид Беати-нареченої час від часу навідується у замок та пильнує з вежі, чи все тут добре.
Чорна княгиня Гальшка і Острозький замок
З древнього міста Дубно перенесемося у місто з не менш славетною історією – Острог. Це місто теж свого часу входило до маєтностей роду Острозьких. Візитівкою міста є замок – колишня резиденція князів Острозьких. За легендами, тут з’являється привид княгині Гальшки Острозької.
Сучасники називали Гальшку найкрасивішою жінкою XVI століття, шкода, що її портрети не збереглися до наших днів. А ще Гальшка була неймовірно багатою – у спадок від батька їй дісталася низка міст, сіл та маєтностей. От лише доля у цієї красуні була нещасливою.
Вважається, що княгиня народилася в Острозі у листопаді 1539 року. Її батько князь Ілля Острозький передчасно помер – за три місяці до народження доньки. Тож, вихованням Гальшки займалася матір – Беата Костелецька. А опікуном спадкоємиці роду Острозьких став сам король Сигізмунд II Август (такою була передсмертна воля князя Іллі). Крім цього у Гальшки був впливовий дядько – Василь-Костянтин Острозький, якого називали «некоронованим королем Русі-України».
Здавалося б, будучи представницею такого відомого роду та маючи за плечима незчисленні багатства, доля мала б гарантувати дівчині щастя. Та сталося інакше. Галька фактично стала інструментом, способом вирішення політичних та матеріальних цілей у руках своїх впливових родичів.
У 14-річному віці Гальшку віддали заміж за Дмитра Сангушка. Цьому шлюбу неабияк сприяв Василь-Костянтин Острозький. А натомість матір дівчини та король були проти цього союзу. Існує переказ, буцімто під час вінчання пари здійснявся сильний вітер, який відкрив навстіж церковні ворота і загасив у храмі всі свічки. Це було поганою прикметою.
Оскільки княгиня Беата і король були проти цього шлюбу, новоспеченому подружжю довелося рятуватися втечею. Зрештою шлюб Гальшки з Дмитром Сангушком, завершився тим, що його вбили, а сама князівна опинилася під «опікою» його вбивць, кожен з яких мріяв стати її чоловіком.
Однак Гальшку повернув король Сигізмунд II Август, який мав плани видати князівну за Лукаша Гурку. Проти цього шлюбу була її матір Беата. Сама ж Гальшка в ту пору була закохана в князя Симеона Слуцького. 19-річна князівна наважується на втечу до Львова, де повінчалася зі своїм коханим.
Втім, побути щасливими разом закохані так і не встигли. Другого чоловіка Гальшки теж було вбито, а саму її за наказом короля було віддано заміж за Лукаша Гурку.
Своєму третьому чоловікові Гальшка не підкорилася, тож, той запроторив її до Шамотульської вежі (Польща), де вона пробула на самоті 14 років. Весь цей час князівна носила чорний одяг та ховала своє красиве обличчя за чорною маскою. Саме за це Гальшку прозвали «Чорною княгинею».
Після смерті Лукаша Гурки переїхала жити в Дубно до дядька Василя-Костянтина Острозького. У 1579 році пожертвувала чималі кошти на заснування Острозької академії.
Померла у 43-річному віці у «замку на водах» у Закриниччі на Поділлі. За іншими ж даними, до кінця свого віку доживала в Дубно.
Кажуть, що привид найкрасивішої жінки Речі Посполитої з’являється в Острозькому замку – місці, де вона найімовірніше народилася. За переказами, привид Чорної княгині являється тим, хто марнує своє життя.
Білла панна Млинова
Містечко Млинів, що на Рівненщині, теж приваблює легендами про жінку-привида. Кажуть, що поблизу, або у самому малому палаці Ходкевичів, що у Млинові може з’явитися фантом жінки без голови. Буцімто, це душа Розалії Любомирської так і не віднайшла спокою у позаземному світі.
Розалія народилася у 1768 році в родині Яна Миколая Ходкевича та Людвіки з Жевуських. Рід Ходкевичів мав чимало маєтностей, серед них був і палацовий комплекс у Млинові.
Свою красуню-доньку Ходкевичі віддали заміж за князя Олександра Любомирського – сина тодішнього власника Рівного Станіслава Любомирського. Розалія мала славу однієї з найкрасивіших жінок тодішньої Європи, а ще була відомою своєю авантюрною вдачею. У шлюбі з Олександром Любомирським у неї народилося дві доньки (одна померла у малолітньому віці). Для Розалії її на 19 років старший чоловік був нудним та нецікавим. Тож, вона чимало часу проводила у Польщі та Франції, де поринала у спокуси світського життя.
Один із візитів у Париж став для панночки фатальним. Забравши з собою маленьку доньку Олександру, Розалія поїхала до Франції, аби почати життя з чистого аркуша. Проте на той момент французька столиця була охоплена революцією, яка мала на меті повалити монархічний лад в країні.
Сама ж Розалія, до слова, не стояла осторонь політичних процесів і підтримувала контрреволюційну діяльність. Наприклад, у своїх листах до подруги мадам Дюбарі Розалія оплакувала страчену королеву Марію Антуанетту.
Розалію було арештовано у листопаді 1793 року. Вона підпала під так званий «Закон про підозрілих», який був увалений революціонерами. Стратили Розалію 30 червня 1794 року на гільйотині. Існує легенда, що в день своєї смерті Розалія у вигляді фантому явилася своїй матері, яка на той час мешкала у палаці у Млинові. Жінка почула грюкіт у палаці, хоч у ньому крім неї і служниці нікого не було. В одній із кімнат на Людвіку чекала жахлива несподіванка – жінка побачила постать доньки, голова, якої була відділена від тулуба.
Млинівчани переповідали, що привид Білої панни з’являвся у 30-х та 90-х роках XX століття. Кажуть, що зустріч з цим привидом є поганим знаком.
Загублений замок на Дубенщині і привид невідомої панночки
І знову перенесемось на Дубенщину. Цього разу в село Княгинин, де колись на пагорбі був замок. У XXI столітті про існування на цьому місці замку нагадувала лише руїна воріт.
За переказами старожилів, коли замок розбирали, не обійшлося без містики. Буцімто, біля найкрутішого схилу з’явилася прозора постать дівчини-панянки. Люди злякалися та втекли. Проте наступного дня прийшли знову, аби завершити розпочате. Втім і цього разу біла постать не дала розібрати залишки замку. Так і лишилася від замку лише брама. Кажуть, дух невідомої панночки її охороняє та не дає остаточно розібрати.
