Анна-Алоїза походила зі славетного роду Острозьких. Була онукою «некоронованого короля Русі-України» – Василя Костянтина Острозького, фундатора Острозької академії, покровителя православ’я в Речі Посполитій. На відміну від своїх предків, Анна-Алоїза виховувалася в католицькій вірі. Тож, коли після смерті своєї матері отримала у спадок низку міст та сіл на теренах Волині, заходилася викорінювати православ’я.
Торкнулося це й містечка Острог, що на Рівненщині. Місто було серед володінь Анни-Алоїзи. Ба навіть більше, тут вона прожила основну частину свого життя, залишивши по собі неоднозначний історичний слід. Про те, чому колись остражани навіть й чути не хотіли ім’я вельможної пані, читайте в матеріалі на сайті rivnenchanka.info
Суворе виховання в католицькому середовищі
Народилася Анна-Алоїза у 1600 році в Ярославі (місто в сучасній Польщі). Батьком дівчинки був князь Олександр Костянтинович Острозький – останній православний представник роду Острозьких. Його дружиною була Анна Костка. Цікаво, що дружина Олександра Костянтиновича, матір Анни-Алоїзи була ревною католичкою та тісно спілкувалася з єзуїтами. Проте релігійні розбіжності не заважали Олександру та Анні підтримувати шлюбні відносини.
Анна-Алоїза була сьомою із восьми дітей подружжя (троє її братів померли у малолітстві). На момент смерті батька князя Олександра у 1603 році Анні-Алоїзі не виповнилося ще і трьох років. А її славетний дідусь Василь Костянтин Острозький помер у 1608 році, коли онуці було 8 років.
Тож, спадкоємиця впливового роду Острозьких так і не відчула на собі духовного впливу останніх стовпів православної аристократії. З ранніх років Анна-Алоїза перебувала в католицькому середовищі – її матір-католичка Анна Костка тісно спілкувалася з отцями-єзуїтами, шкодувала, що не змогла навернути до «істинної» віри свого чоловіка-«схизматика» (схизматиками, тобто, розкольниками католики називали православних) та навіть хотіла перепоховати його прах за католицьким обрядом.
Дитинство маленької Анни-Алоїзи пройшло за читанням священних книг і житій святих, прослуховувань духовних бесід та частих сповідей. Юну княжну переконували в суєтності та гріховності світського життя. Анна-Костка хотіла, аби її донька прийняла чернечий постриг.
Рано овдовіла
Коли Анні-Алоїзі виповнилося 18 років, вона наче прокинулася від багатолітнього сну. Дівчина перестала думати про монастирське життя, а натомість зацікавилася світським.
Тоді матір дівчини та її духовні наставники вирішили підшукати їй нареченого. Анна-Алоїза, як спадкоємиця величезних родових багатств Острозьких, була бажаною нареченою. Тож, і майбутнього чоловіка юній аристократці підшуковували відповідного – бралися до уваги родовитість і заможність. Втім, саму Анну-Алоїзу, передусім, цікавила благочестивість і набожність претендента на їх руку та серце.
Чоловіком 20-річної спадкоємиці Острозьких став втричі старший за неї великий гетьман литовський, відомий полководець Ян Кароль Ходкевич. На той момент гетьман був вдівцем і перед власним весіллям видав свою єдину доньку, яку теж звали Анною за Станіслава Сапегу.
Весілля гетьмана і юної княжни відбулося 24 листопада 1620 року. До слова, Ян Кароль Ходкевич був таки чоловіком дуже набожним: щоденно відвідував службу Божу в костелі, постував і цілий день проводив у молитвах перед кожною битвою. Якщо вірити твердженням єзуїтів, гетьман та княжна таємно склали одне одному обітницю під виглядом подружнього життя зберегти себе для служіння Богу в чистоті й незайманій цноті. Правда це, чи ні – цього ми вже не дізнаємося.
Анна-Алоїза Ходкевич рано овдовіла. Незадовго після весілля, 5 грудня 1620 року, Я.К. Ходкевич отримав під своє управління майже все коронне військо і вирушив на війну з турками. Загинув 21 листопада 1621 року під Хотином в ході польсько-турецької війни. За наполяганням молодої вдови тіло гетьмана з усіма почестями було поховано в Острозі.
Зближення з єзуїтами і будівництво в Острозі костелу та колегіуму
У рік, коли Анна-Алоїза овдовіла, її матір Анна Костка поділила між трьома своїми доньками усю спадщину (батька і свою), залишивши собі лише Ярославський ключ. Анні-Алоїзі дісталися у спадок численні маєтності, низка міст та сіл, серед яких були Звягель і частина Острога. Крім цього вона розпоряджалася багатими містами й селами своєї матері в Червоній Русі (назва Галичини, поширена в польських джерелах). А після смерті Я.К.Ходкевича успадкувала величезні грошові суми й коштовності Ходкевичів.
Після втрати чоловіка Анна-Алоїза більше не йшла під вінець, хоч і чимало претендентів добивалися руки та серця рано овдовілої русинки. Левову частку свого життя жінка провела в Острозі. Ось як описується в «Острозькому літописці» за 1621 рік поява княгині у місті, яким володіла:
«А она вдовою панувала і напускала у Острог єзуїтов, іже прєз них много злого сотворили православним, що низей окажется».
Варто зазначити, що на той час Острог, зусиллями предків Анни-Алоїзи був осередком науки та книгодрукування на Волині та одним із центрів православної духовності. Тут діяла славнозвісна Острозька академія, яка на початку XVI століття почала поступово занепадати.
Анна-Алоїза, будучи ревною католичкою, неприхильно ставилася до православної громади міста.
Княгиня тісно спілкувалася з отцями-єзуїтами та на їх вмовляння «очистити місто від схизматського віровідступництва» у 1624 році пожертвувала землю та кошти на побудову в Острозі костелу «в ім’я святих Ігнація Лойоли і Франциска Ксаверія» та колегіуму при ньому. Під час будівництва цього архітектурного ансамблю (до наших днів не зберігся) Анна-Алоїза проявила свій примхливий характер. Власниця Острога тричі змінювала архітекторів. Один із них запропонував княгині аж 12 проєктів архітектурного комплексу, втім, жоден з них їй не сподобався.
На утримання єзуїтського колегіуму ревна католичка віддавала чималі суми, в той час, як діяльність Острозької академії намагалася всіляко обмежити. Звівши у підсумку її до рівня прицерковної школи.
За допомогою економічних утисків Анна-Алоїза намагалася схилити православне духовенство міста до унії (Берестейська церковна унія була проголошена у 1596 році). Втім, її спроби не давали бажаного результату.
Заворушення в Острозі
У квітні 1636 року, заручившись підтримкою єзуїтів, Анна-Алоїза вирішила виконати заповіт померлої роком раніше матері. Жінка вкрала зі склепу Острозької замкової Богоявленської церкви труну з тілом свого батька. А єзуїти посмертно похрестили князя Олександра у римо-католики. Ці події згадуються у Львівському літописі. Якщо довіряти літопису, княгиня наважилася на цей скандальний вчинок у Страсну п’ятницю.
Витівка Анни-Алоїзи неабияк обурила православну громаду міста. Однак олії в полум’я княгиня підлила іншим своїм вчинком. У Великодню ніч, повертаючись з костелу до замку, дідичка Острога проїхалася каретою прямо по пасхальних хлібах православних віруючих, які зібралися біля Богоявленського собору.
Після цього у місті розпочалися погроми – обурені таким святотатством православні рушили до маєтку пані. Придушити стихійний виступ вдалося лише завдяки підмозі з сусідніх староств. Найактивніші учасники повстання були засуджені до страти, а близько півсотні парафіяльних священників було вигнано з території маєтностей княгині.
Деякі дослідники, як-от Юрій Мицик вважають, що під час цих заворушень Анна-Алоїза була дуже наляканою та втекла до Польщі. А саме до міста Ярослава, де і перепоховала прах свого батька.
Втім, незабаром княгиня знову з’явилася в Острозі. Її господарювання у місті тривало до 1648 року. Після початку Хмельниччини княгиня поспішно втекла до Польщі, захопивши з собою труну з прахом свого чоловіка.
За одними даними, до краю своїх славетних предків Анна-Алоїза більше не поверталася, за іншими ж, наприкінці 1649 року княгиня ненадовго повернулася до міста і пробула тут до літа 1651 року.
«Поневіряння» після смерті
Анна-Алоїза Ходкевич заповідала, аби її тіло поховали в острозькому колегіумі єзуїтів. Проте події козацько-польської війни змусили княгиню змінити свій заповіт.
На початку 1650-х років, перебуваючи в Кракові, жінка заповідала, щоб її поховали цьому місті, а після завершення національно-визвольної війни, разом з останками чоловіка, перепоховали в Острозі.
Проте, коли Анна-Алоїза померла – сталося це в січні 1654 року, її волею знехтували. Княгиню було поховано у місті Ярослав. Згодом, коли до Ярослава дібралися козаки, єзуїти перенесли домовину жінки до Кракова.
Коли вщухли події війни, Анну-Алоїзу таки було перепоховано в Острозі, поруч з прахом чоловіка у єзуїтському колегіумі. Їх останки зберігалися тут до XIX століття.
Коли на цих територіях утвердилася Російська імперія єзуїтський костел (орден єзуїтів на той момент було скасовано) перебудували у православний монастир, а труну з прахом княгині було перенесено до підземного склепу. Згодом нове місце перепоховання княгині охопила пожежа, після чого приміщення прийшло в повний занепад. Напівзруйнований склеп став місцем притулку злодіїв і бродяг. Вони пограбували домовину, а останки Анни-Алоїзи викинули на смітник.
Цікаво, що у згаданому «Острозькому літописці» Анна-Алоїза жодного разу не згадується на ім’я. А жителі древнього Острога ще довго воліли не чути жодних згадок про неї.
