Ніна та Микола Негребецькі планували прожити разом довгі та щасливі роки. У подружжя народилося двоє прекрасних дівчаток, яким батьки мріяли забезпечити веселе дитинство та допомогти стати на ноги. З приходом більшовицької влади несолодко жилося рівненським родинам. Важкі поневіряння випали на долю Негребецьких. Голод, холод та антисанітарія виснажували і донечок, які зі всіх сил боролися за життя. Вони чудом врятувалися, але жорна сталінської репресивної машини без жалю перемололи їхні долі, пише rivnenchanka.info.
Згадки Наталії Негребецької про дитинство та своїх батьків
Наталія Негребецька є молодшою донькою рівнян Ніни та Миколи Негребецьких. Жінка зуміла зберегти пам’ять про своїх близьких у вигляді охайного сімейного альбому. Вона нерідко навідувалася до відділу історії Рівненського краєзнавчого музею, але одного разу принесла з собою найцінніший скарб – фотоальбом, на сторінках якого дбайливо впорядковано світлини її родичів. Працівники музею були приємно здивовані, адже протягом стількох років вдалося зберегти таку цінну згадку про рівненську родину.
Наталія пам’ятає себе у п’ятирічному віці ще маленькою дівчинкою. На той час Рівне було невеликим провінційним містечком. Дерев’яну дідову хату прикрашав різнобарвний квітник, величезний садок та кущі бузку. Вулицями міста пересувалися візники на конях з дзвіночками.
Перша світова війна закінчилася. Рівне починало жити заново. Місцеві крамниці пропонували заморські ласощі, а кав’ярні – найсмачніші тістечка. Басівкутське озеро здавалося маленькій Наталії величезним морем. Тут часто запускали святкові фейєрверки. У парку Любомирських звучав духовий оркестр. Влітку рівняни їздили відпочивати на річку Горинь, а взимку дітлахи збиралися на гірках з санчатами та каталися на ковзанах.
Пам’ятає молодша дочка своїх молодих батьків та маленьку сестричку Мілу. Навіть на самих світинах можна побачити, як безтурботно посміхаються та зі смаком одягнені чоловіки і жінки. Ніхто не міг і подумати, що через декілька років у них відберуть все і заставлять покидати рідні домівки. Не всім пощастило повернутися на батьківщину. Не кожен зумів пережити ті випробування, які підготувала рівненським родинам більшовицька влада. У вересні 1939 року життя перевернулося з ніг на голову.
Хто такий Микола Негребецький
Миколу Негребецького та його сім’ю жорстоко переслідували за його позицію. Він був послідовним борцем за незалежну Україну та прагнув для своєї батьківщини щасливого майбутнього. Народився в Рівному в далекому 1897 році. Закінчив приходське училище, після чого заочно навчався в Празі на історичному факультеті в Українському вільному університеті.
Разом зі своїми братами воював на стороні Української Народної Республіки. Брат Володимир, на жаль, загинув. Микола був сотником у війську Симона Петлюри та за свої заслуги отримав нагороду. Другий зимовий похід на Київ також не обійшовся без участі Миколи Негребецького. Брата Андрія взяли в полон біля містечка Базар. Учасників походу розстріляли. Пораненому Андрію вдалося дивом врятуватися та дістатися кордону.
Микола продовжував вірити в суверенну Україну навіть після 1921 року, коли частину держави захопила Польща. Представники польської поліції постійно стежили за Негребецьким та декілька раз його арештовували.
Хто така Ніна Негребецька
Ніна Негребецька була яскравою рівнянкою: вела активний спосіб життя та з головою поринула в громадську діяльність. 1934 року її обрали до складу “Союзу українок” у Рівному. Керувала цієї організацією Парасковія Багрянівська, яка будувала свою роботу на засадах християнської моралі та гуманності.
Жінки, які входили до складу “Союзу українок”, робили добрі справи: підвищували рівень освіти, культури, духовності молоді, збирали кошти та допомагали малозабезпеченим родинам, відкрили дитячий садочок, їдальню для бідних, бібліотеки, залучали відвідувачів до презентацій книг та виконували ще багато корисної роботи. Члени “Союзу українок” організовували різні гуртки, серед яких популярними були курси крою та шиття під керівництвом самої Ніни Негребецької.
Вона була відомою серед рівнян, бо стала однією з найкращих тогочасних модисток. Ніна навіть утримувала невеличку майстерню біля хати та постійно обслуговувала клієнтів. Допомагали кравчині дві працівниці, але вони виконували простіші роботи. За послугами знаної закрійниці зверталися навіть пані з Польщі. Ця справа приносила прибуток. За рахунок цього і жила сім’я Негребецьких.
Крім цього, Ніна мала хист до акторської діяльності. Вона виконувала головні ролі у місцевому аматорському театрі та намагалася скрізь встигати. Була хорошою дружиною та турботливою мамою. Щасливе життя перекреслили роки Другої світової війни, які принесли з собою тяжкі випробування для рівненських родин.
Роки заслання та поневірянь
З приходом більшовиків на територію нашої держави почалися масові “чистки” й серед рівнян. Тих, хто не подобався владі з тих чи інших причин, просили покинути місто і відправляли далеко на заслання. З них там знущалися та не надавали належних умов для життя. Не шкодували ні старше покоління, ні маленьких дітей. Багато поневолених хворіли, жили в антисанітарії та не мали жодних прав. Переслідувань зазнала і рівненська інтелігенція.
Однієї пізньої холодної ночі не стало і сім’ї Негребецьких. Знайомі та родичі довго не знали, куди їх відвезли. Військові вдерлися до їх домівки і наказали в найкоротші терміни зібратися. Дозволили прихопити лише необхідні речі. В цей вечір до Ніни навідалася сестра Валентина, яку також забрали арештанти.
Микола Негребецький відбув 8-річний термін ув’язнення в ГУЛАГу. Там він втратив одну руку. Його дружину та дітей спочатку запроторили в якесь приміщення на Грабнику. Сюди звезли з усього Рівного людей різних національностей: українців, євреїв та поляків. Їх довго перераховували, звіряли списки, а потім відправили залізницею на заслання в Казахстан.
Дорога була довгою та виснажливою. Людей везли за залізними гратами на вікнах і висадили посеред степу. Корівники слугували їм за житло, а місцевим жителям заборонили спілкуватися з ними. Ніні на той час виповнилося 32 роки, старшій дочці Людмилі – 10 років, а молодшій Наталії – 8 років. Сталося диво і цю сім’ю від холоду врятувала німкеня, а заробити на шматок хліба допомогла професія кравчині. Ніна мала “золоті руки”, незабаром влаштувалася на роботу в артіль та шила одяг для військових. Заробіток давався нелегкою працею, але таким чином вона забезпечувала своїх донечок необхідними речами та продуктами.
Постійний голод та нелюдські умови дошкуляли на кожному кроці. Сестра Ніни Валентина не витримала випробувань та загинула в Казахстані. Любляча мама наважилася на відчайдушний крок і спробувала врятувати свою молодшу доньку від очевидної смерті. Вона шукали шляхи як нелегально повернути Наталію в Україну і зробила це.
Смілива 13-річна дівчинка подолала 10 тисяч кілометрів та потрапила в Рівне через 21 день. Тут вона пішла в 6 клас Рівненської школи №1. Згодом повернулася на батьківщину Ніна зі старшою донькою. Недовго тішилися Наталія та Людмила, бо їхню маму невдовзі забрала тяжка хвороба. Постійні недоїдання, тяжка робота, стреси спровокували туберкульоз легенів. Поховали рівнянку на 40-му році життя. На похорон до дружини потрапив Микола, якого в 1947 році відпустили на волю після першого ув’язнення. Опікуватися доньками Ніна перед смертю заповіла своїй сестрі Катерині.
В 1948 році нова хвиля репресій зачепила в черговий раз Негребецьких. Наталії виповнилося 16 років, а її сестрі Людмилі – 18. У їхньому домі зібралася молодь та читала антирадянську літературу. Це й послужило приводом для ув’язнення учасників фатальної вечірки. Близько 20 підлітків пережили жорстокі тортури та знущання.
Одноповерховий барак з гратами на вікнах став місцем перебування, куди запроторили ще зовсім юну Наталію. Вона отримала 6 років таборів і відбувала їх в Томську, а її старшу сестру засудили на 10 років та відправили в Інту та Решоти. Наталя тяжко працювала на лісопереробному комбінаті, а невдовзі захворіла на туберкульоз легенів. Дівчина перенесла дві операції, почала займатися спортом та навчалася в школі медсестер. Влаштувалася на роботу, але постійно мріяла повернутися в Рівне.
В 1954 році в Томську відбулася зустріч сестер з батьком, а ще через два роки вони отримують можливість повернутися на батьківщину. Рідне Рівне не дуже тепло їх зустріло. Їх не приписували та не працевлаштовували. Наталії пощастило здобути вищу освіту у Львівському торгово-економічному інституті. Диплом з відзнакою не пригодився, бо після повернення в Рівне на неї чекав неприємний сюрприз. Наталію викликали до КДБ і наказали покинути рідне місто. Так вона опинилася в Краснодоні, де вийшла заміж та влаштувалася на роботу. У 1990-х роках змогла повернутися вкотре в Рівне, займалася громадською діяльністю і вирішила написати спогади про свою родину. Не стало Наталії Негребецької в 2012 році.
