У скарбниці українців чимало легенд, притч, оповідок, приказок, казок про вишиту сорочку. Головний зміст цих легенд полягає в тому, що сорочка з вишитими на ній символами була своєрідним оберегом людини, пише сайт rivnenchanka.info.
Про символи та знаки
Сорочка була складовою частиною народного вбрання, як жіночого, так і чоловічого. За кроєм, вишивкою вона гармонійно поєднувалася із загальним строєм народного одягу.
У слов’ян з давніх часів заведено було носити одяг світлого кольору, що означало чистоту. Незалежно від того, яке це було вбрання – святкове або для щоденного використання, вишивали особливий орнамент. Наприклад, на повсякденному жіночому одязі завжди була особлива оберегова родова символіка. Також з вишивки можна було дізнатися, чи заміжня дівчина. Святкове вбрання заміжньої жінки мало ще більше символів – знаків жіночої та земної родючості, оберегової вишивки, орнаментів, з яких можна було дізнатись приналежність до роду чоловіка.
Чоловічий одяг також був святковим, той, який носили щодень, була сорочка для ритуалів та військова сорочка. Кожна сорочка відрізнялася одна від одної відповідною символікою, довжиною. Чоловіки сорочки підперізували, використовуючи пояси різної довжини, ширини та кольору. Цей елемент одягу теж містив відповідний символізм.
Діти до дванадцяти років носили перешиті сорочки своїх батьків: хлопчик – батькової, дівчинка – маминої. Це було пов’язано з тим, що сорочки батьків мали силу оберега для їхніх дітей.
Кольори, безумовно, теж мали своє значення. У ті давні часи з’явилася вишивка білим по білому, орнамент якої теж мав свій символізм.Такі сорочки, рушники не так впадали в очі: важко було побачити нанесені символи на полотно. А остерігатися було чому.
Елементи сорочки
Сорочка складалася зі стану, уставок (плечових вставок), рукавів, цвіклів, лястовок (клинців під рукавами), чохлів, коміра. На незшитих деталях сорочки робили вишивку і після цього все вручну зшивали.
Кожен регіон в Україні мав свої особливості пошиття одягу та виконання вишивки, але було дещо й спільне.
Передусім, подібним був архаїчний крій сорочок. Через брак ґудзиків комірці робили викладеними, які зв’язували вовняною стрічкою (стенжкою або жичкою). Схоже було оздоблення сорочок та їх довжина.
Відмінним було різне оздоблення поверхні рукавів, різний спосіб розміщення смуг, орнаментальне вирішення, а також різновид тканини (з простим полотняним або саржевим (чиноватим) переплетенням).
На Рівненщині та Житомирщині сорочки вишивали давньою вишивкою, яка нагадувала ткання. Таку найпоширенішу на той час техніку вишивки називали затяганням, занизуванням (заволікуванням), інколи – вирізуванням, геометризованим або геометричним орнаментом.
Орнамент на таких сорочках був дрібно- або крупноузорий, а його елементи були або розкидані по полотну, або утворювали якусь композиції. Також в сорочках, виготовлених на Рівненщині, був оздоблений низ.
В кінці XIX – початку XX століття орнаментування сорочки на комірі, пазусі, чохлах здійснювали використовуючи техніки гладь (настилання) та хрест (нашивання, зернятко).
Нитки, які використовували для вишивки, називалися горина, заполоть (заполоч). Найпоширенішими кольорами були червоний, чорний і синій.
Дуже часто в одному виробі поєднували різні техніки вишивки.
Особливості вишивки жіночих сорочок
На території Рівненщини, напевне, найбагатші на орнаменти були жіночі сорочки, які виготовляли на Сарненщині. Жителі Поліського регіону найбагатше оздоблювали рукави. Композиції, вишиті на таких рукавах, умовно поділяють на такі типи:
- комбінація у вигляді трьох вертикальних смуг з додатковими елементами;
- густі орнаментальні смуги вздовж всього рукава;
- орнамент тільки у верхній частині рукава;
- візерунки у вигляді горизонтальної смуги у верхній частині рукава й окремих елементів геометричних фігур чи рослин, що розшиті по всьому полотну (подзьоби, букети, кльованки).
Дуже вишукано виглядали сорочки, вишиті гладдю білим по білому.
Найяскравішими за орнаментальністю та архаїчністю орнаменту вирізняються сорочки з Рокитнівщини, Костопільщини та Березнівщини. А вже вишивка на жіночому вбранні на півночі Дубровицького та Зарічненського районів була дещо скромніша. На таких сорочках вишитий орнамент розміщувався у верхній частині рукава, на уствиці, чохлах, комірі.
На чохлах та комірі вишивка дещо відрізнялася за стилем та кольором від вишивки на рукавах. Зокрема у Сарненському і Володимирецькому районах ці елементи вишивали технікою колечко. При вишивці цією технікою нитка ніби снується по поверхні полотна, закручуючись у маленькі кола. Кольори, які використовували у цій техніці, – червоний та синій.
У південній частині Рівненщини на початку XX століття сорочки виготовляли переважно з перкалю. Сорочка обов’язково мала комірець-стійку та прямий розріз пазухи. На більшості з них орнамент був геометричних форм.
У цій частині Рівненщини майстрині використовували такі види технік: хрестик, кіска, півгладь, черв’ячок, ризь, настилання. Також на таких сорочках на уставках, пазухах, подолках була мережка, яка гармонійно поєднувалася з вишивкою.
У 20-30-х роках XX століття в побуті мешканців Рівненщини з’явилися фабричні тканини, що вплинуло на характер вишивки. Чіткі геометричні форми візерунків змінили на композиції з рослин. Техніки, які з того часу почали використовувати вишивальниці, – хрестик і гладь. Які, до речі, є поширеними нині.
На Гощанщині на сорочках часто вишивали виноград, а ось в деяких селах Острозького району у нижній частині рукава зображали птахів.
Традиційні чоловічі сорочки
Чоловічі сорочки за декоруванням значно відрізнялися від жіночих. Вони мали не таке багате оздоблення, як жіночі. Хоча за кроєм відмінностей практично не було.
Вишивали у чоловічих сорочках лише коміри, та пазухи. У деяких селах Рівненщини оздоблювали ще чохли та подолки. А рукави не оздоблювали зовсім.
На початку XX століття на чоловічих сорочках робили переважно бічний виріз пазухи, а комір шили стійкою. Часом до пазухи пришивали манишку – прямокутну орнаментовану вставку. На манишці та комірі зазвичай вишивали рослини або ж поєднували геометричні форми з рослинами. Вишивку виконували у техніці хрестик червоно-чорними нитками.
Чоловічі сорочки були набагато довшими, ніж жіночі. Носили чоловіки їх навипуск.
На Дубенщині виготовляли домоткані чоловічі сорочки з коміром стійкою та прямим розрізом пазухи. Вишивка мала переважно геометричні візерунки чорно-червоних кольорів. Комір зав’язували на жичку – вузенький шнур зеленого або червоного кольору з вовни. Також комір застібали на шпоньку – ґудзик з олова.
Якщо детально вивчати кожен знак, який вишивали на одязі наші пращури, можна дізнатися цілу історію про рід, обряди, звичаї, вірування наших предків.
Багато вже втрачено, багато предметів старовини розкидано по світу. Але ніколи не пізно почати цікавитися походженням свого роду, адже це опора, сила, таланти. Колись у слов’ян були Родові книги, які з відомих причин було знищено, аби ми забули про своє коріння. Та ніколи не пізно почати згадувати.