Полісся – це історико-культурна та фізико-географічна область, розташована на території Поліської низовини. Українське Полісся охоплює частини Чернігівської, Київської, Житомирської, Волинської та Рівненської областей. Мешканців цього регіону, зокрема і на території Рівненщини, називали поліщуками. Ця етнографічна група українців мала свої особливості в будівництві жител, проведенні обрядовості, а ще в одязі, пише rivnenchanka.info.
Традиції вишивання на Рівненському Поліссі (північ нашої області) передавалися з покоління в покоління. Збереглося чимало світлин 20-30-х років XX століття, де поліщуки зображені в автентичному одязі, обов’язковим елементом якого є вишивка. Про неї і піде мова далі.
Жіночі та чоловічі сорочки і техніка «занизування»
Сорочка була основою традиційного народного вбрання поліщуків Рівненського Полісся. Дівочі та жіночі сорочки на півночі Рівненщини шилися з домотканого полотна в кілька пілок. А ось лляна сорочка вважалася справжньою розкішшю та була не завжди досяжною для кожного. Часто жіноча сорочка поліщуків могла бути вишитою з різнорідного матеріалу. Наприклад, рукави з одного, а підточка (нижня частина сорочки) з іншого – гіршого матеріалу.
Сорочка займала важливе місце і в чоловічому гардеробі рівненського Полісся. Наприклад, святкова сорочка мала широку вишиту маніжку, стоячий або виложистий комір та оздоблені вишивкою рукави. Весільна парубоча сорочка була обов’язковим подарунком дівчини для свого коханого-нареченого. У той же час дівоча сорочка була обов’язковим елементом посагу нареченої. Вважалося, що чим більше сорочок пошиє дівчина, тим краща вона господиня.
І чоловічі, і жіночі сорочки поліщуки здавна прикрашали візерунковим ткацтвом, під впливом якого утворилася техніка «занизування». Тож, далі трохи про особливості цієї техніки. Її характерною рисою є те, що вишивальна нитка протягується через усю довжину орнаменту, щось на кшталт шву «уперед голкою». Вишивали за допомогою цієї техніки, залежно від узору, горизонтальними паралельними стібками справа наліво до кінця ряду, а потім у зворотному напрямку.
Основним, домінуючим кольором завжди виступав червоний або вишневий, який переплітався з синім або частіше з чорним. «Червоне – то любов. А чорне – то журба», пригадуються слова Дмитра Павличка.
Фарбували нитки для вишивання лише природними барвниками. Це могло бути листя, кора або квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки її могли запікати у житньому тісті – так її насичене забарвлення трималося впродовж десятки років.
Орнаментальні мотиви
Вишивки Рівненського Полісся вирізняються простотою, але при цьому вишуканістю, мініатюрністю, багатством варіантів та чіткістю композицій. Найбільш поширеною була геометрична вишивка. Однак це були не просто абстрактні малюнки, вишивальниці закладали в них глибокий та магічний зміст. На вишитих сорочках поліщуків зустрічаються ромби, восьмикутні зірки, ламані лінії та так звана «осьмирожка».
Проте основним та найпоширенішим мотивом вишивок Полісся все ж була розетка. Вона мала чотири, шість і вісім загострених або заокруглених кінців, які поперемінно вишивалися червоним або чорним. Розетки чергувалися із зображенням ромбів, кругів, зигзагів, хрестів у різних варіантах. Такі орнаменти, згідно вірувань поліщуків, мали оберігати від нечистої сили. З часом всіляким геометричним фігурах на вишивках мешканці півночі Рівненщини перестали надавати магічне значення. Вони стали слугувати лише художнім оздобленням.
У вишивках мешканців Рівненського Полісся часто зустрічаються символічний рослинний та квітковий орнамент (калина – символ дівоцтва, барвінок – символ пам’яті, дерево – символ роду, виноград – символ добра, листя дубу – символ сили чоловіка).
Багаті на різноманітні орнаменти були весільні сорочки молодят. Наприклад, на парубочих весільних сорочках вишивалися давні магічні знаки: місяць та зорі, різні пташки, олені, як символічні зображення верховних божеств. Місяць з давніх-давен уособлював парубка, а зірка – то була дівчина. Птахи означали добробут, а разом з гніздом – міцну дружбу та родину.
Заміжні жінки, навпаки, вишивали для себе сорочки з дуже простим орнаментом, переважно лише червоною заполоччю.
Крім техніки «занизування» на Рівненському Поліссі зустрічалися також й інші техніки, зокрема, верхоплут.
Поширення техніки хрестиком
На зламі XIX-XX століть в народній вишивці поліщуків спостерігаються кардинальні зміни. Це пояснювалося поширенням відомої багатьом техніки хрестиком. Поступово вона витіснила попередні. Крім цього, техніка хрестиком посприяла тому, що ще більшого поширення набули рослинні натуралістичні мотиви на червоно-чорній гамі.
Додамо, що мешканці півночі Рівненщини дуже довго берегли свої найдавніші техніки вишивання.
Збереглося чимало світлин, датованих початком XX століття, на яких мешканці півночі Рівненщини позують в красивому народному одязі.