Одні їх боялися, інші з ними боролися, а треті в існування подібних взагалі не вірили. Мова про відьом. Це сьогодні жартома так можуть назвати дівчат, які їдять усе, що заманеться, але на фігуру яких це ніяк не впливає, та ось раніше все було інакше. До такого поняття, а точніше таких осіб, ставилася з неабияким острахом. Чи жили відьми на Рівненщині та як до них ставилися місцеві – у матеріалі далі на rivnenchanka.info.
Кого на Рівненщині вважали відьмами?
Надивившись фільмів жахів, в уяві більшості з нас в образі відьми постає страшна чорнява жінка в темному вбранні з обов’язково розпатланим волоссям.
Та, як то кажуть, все це типовий фейк, адже насправді відьми абсолютно нічим зовнішньо не вирізнялися від пересічної людини. Хоча не без деяких “але”, звичайно ж. Згідно з певними оповідками, народжені чаклунки у першому коліні таки мали особливість у вигляді невеличкого хвоста ззаду, а от уже ті відьми, які набули дар у спадок, були без нього, а тобто цілком і повністю звичайними людьми.Тільки на вигляд, зрозуміло. До речі, часто з образом чаклунок асоціюють винятково жінок, але ж ні серед осіб, які володіли такими собі особливими вміннями, зустрічалися і чоловіки. Залежно від району Рівненщини їх могли називати чи просто відьмарами, чи волошебніками. Не подумайте, що це помилково написане слово, запозичене із не будемо називати якої мови, ні, саме так в нашій області їх де-не-де і називали – волошебніки. Повертаймося тепер назад: хто ж врешті-решт міг носити чи таки носив клеймо відьми чи відьмара?
Насамперед ними вважалися ті люди, які вміли чарувати і які використовували свій дар, аби нашкодити всім і всьому – інакше вони просто не могли б існувати. Але інколи для місцевих не потрібні були і дії: дізналися про походження особи, поспостерігали за її поведінкою і вуаля – у відьми записано. Найчастіше у дружбі з чортом підозрювали чужинців, що приходили з інших сіл чи міст; молодиць, які довго не виходили заміж; людей, що трималися осторонь від інших односельців; осіб, які люблять працювати ночами або ж тих, хто напрочуд часто хворіє. Звичайно, попадання в ціль були далеко не стовідсотковими, тож часто звинувачували тих, кому до відьмацтва як до неба рачки, так би мовити.
Чим займалися відьми Рівненщини?
А займалися вони тим, що робили шкоду місцевим. Найчастіше страждало господарство селян. Так, наприклад, відьми любили відбирати у корів молоко. Йдеться, як ви вже могли здогадатися, не про просту крадіжку. Чаклуни проникали у чужі хліви і видоювали худобу. Після того все йшло шкереберть: і молоко в корів пропадало, і в господарстві все було не так, як треба, і ще й хтось із родини обов’язково хворів. У більшості випадках це відбувалося в переддень або безпосередньо на якесь свято – найбільше відьми любили псувати в такий спосіб Різдво, Великдень, Благовіщення, Юрія та Івана Купала. До речі, кажуть, що аби бути менш помітними під час проникнення в чужі хліви, чаклуни могли перетворюватися в тварин: або жаб, або змій, або котів чи собак.
Зрозуміло, що місцевим такі “сюрпризи” явно не подобалися, тож вони заздалегідь бралися за убезпечення власного господарства від рук відьом. Так, наприклад, аби закрити їм вхід на своє обійстя, селяни напередодні великих свят клали перед входом у хлів серп або ж сокиру, а навколо нього розсипали освячений на Першого Спаса мак. Вірили, що після такого ритуалу нечистій силі переступити поріг не вдавалося.
Але ви ж не думаєте, що на цьому діяльність відьом і закінчувалася? Ні-ні, любили вони робити шкоду і на городах. Вважалося, що їм було під силу повністю знищити врожай, наславши на поле щурів чи горобців. От посварилися з кимось ввечері, прокидаєтеся зранку, а на вашому полі зграя птахів замість колосся. Усі знали: то справа рук місцевої відьми. Щоправда, хто саме є тією відьмою, ось цього вже не знали.
Також представники нечистої сили шкодили безпосередньо людям, а точніше їхньому здоров’я: найчастіше відьми насилали на них якісь хвороби, але інколи доходило і до летальних випадків… Працювало все так: чаклунки (чи чаклуни) заговорювали речі, доторкнувшись до яких, людина перебирала ту біду безпосередньо на себе. Або ж у хід ішла вода, з нею кожна порядна відьма переробила не одну сотню справ: наприклади, напоївши когось нею, заражали тим, чим хотіли, або ж, виливши її попід паркан, накликали біду на родину та домівку.
Ще відьми могли затримувати опади, аби тим самим спричинити посуху та неврожай, сварити між собою закоханих та зурочити тих, хто проходив повз. Загалом, усе як на підбір, але доброго – нічогісінько.
Як на Рівненщині викривали відьом?
Оскільки вважалося, що активізовувалися відьми саме напередодні свят, то тоді місцеві і бралися за викриття представників нечистої сили. Зокрема, на Рівненщині вірили в те, що чаклунів можна було розпізнати за їхньою поведінкою у храмі, особливо під час Великодня, адже вірили, що саме у день Воскресіння Ісуса Христа відьмі було вкрай необхідно першою взятися за клямку церковних дверей. Чому – пояснень немає, але все ж не можемо проігнорувати цей факт, бо таке вірування було напрочуд популярним на території Рівненської області. Також кажуть, що відьми любили останніми виходити із храму, аби встигнути непомітно взяти якусь церковну річ для своєї ворожби, тому той, хто залишався всередині до самого кінця, автоматично попадав під підозру. Серед інших прикметних відьомських вчинків називають:
- незрозуміле падіння перед священиком,
- спроби пройти під плащаницею, коли її виносять із храму,
- вихід із церкви, коли співають херувимські пісні.
Були і більш незвичні способи виведення чаклунок на чисту воду. Ось, наприклад, коли корова втрачала молоко, а це, як ми вже розповідали вище, було частою практикою відьом, господиня могла провести певний ритуал, який би допоміг з’ясувати, хто дотичний до злих чарів. Так вона мала вставити у цідилко 9 чи 12 голок, після цього перелити через нього молоко, а вкінці обов’язково вкинути його в окріп. Вважалося, що після таких дій до хати неодмінно прийде щось запитати чи позичити та (або ж той), яка чарувала над бідною коровою.
Реальні історії про відьом та відьмаків з Рівненщини
Вірите чи ні, але в багатьох народознавчих дослідженнях про Рівненщину є опубліковані спогади старожилів про місцевих відьом та відьмаків. Ось, наприклад, чоловік із Гощанщини пригадував, що свого часу в його рідному селі Угільці жив старий чаклун. Одного разу він був одним із запрошених гостей на весіллі. І байдуже, що це чиєсь свято, відьмарським справам то на заваді не стає. Відтак в одну з чарок, які стояли на столі, він щось підлив. На щастя, це було помічено, тож люди поміняли стопки так, що рідина із чимось підлитим опиналася прямо навпроти відьмаря. Він зі свого боку, нічого не підозрюючи, випив те, що призначалося комусь іншому. І після цього здогадки місцевих про те, що він чаклун, тільки підтвердилися:
«Казали, як худобина кричав. Але до нього вже ніхто не підійшов. Як вже потім затих, зайшли, то яму під собою в клуні вирив і вмер», – розповів житель Угільців.
Пригадує історію про відьму і житель села Дуліби. Він розповідає, що якось його дядько, повертаючись вночі з побачення, зустрівся дорогою з гускою. Минув її, та й пішов собі далі. Прокрокувавши метрів 150, спереду знову помітив перед собою ту гуску. Повторювалося це аж доти, доки чоловік не дійшов додому. Ну як дійшов, ймовірніше добіг.
«Дядько замкнувся, та не встиг лягти спати, як хтось сильно почав трясти хатні двері. Баба Євдоха сказала, що це він привів за собою якусь відьму», – поділився спогадами житель Дулібів.
Вірити в подібне чи ні – діло ваше, однак пам’ятайте: не все те є неправильним, що видається нам незрозумілим.