У складний для країни час кожен виконує свою місію. Хтось волонтерить, інші наполегливо працюють і роблять все для підтримки економіки, а деякі жертвують власним спокоєм і долучаються до захисту України на передовій. Рівнянка Лариса Герман залишила позаду все своє життя, взяла до рук зброю і вирішила втілити давню мрію стати військовою у час, коли її Батьківщина найбільше цього потребує. Її історія – приклад того, як жіноча ніжність може поєднуватися з силою та незламним духом, пише rivnenchanka.info.
З цивільного життя на передову
До лав Збройних сил України Лариса Герман долучилася у листопаді 2023 року, а з 2024 року впродовж п’яти місяців захищала країну у складі 141-ї окремої піхотної бригади на Запорізькому напрямку. У цивільному житті Лариса працювала кухаркою.
Рівнянка мріяла про кар’єру військовослужбовиці ще до повномасштабного вторгнення, тому рішення піти боронити Україну не було спонтанним. Долучитися до лав ЗСУ раніше жінці завадив початок сімейного життя відразу після школи. Спочатку вона народила першу доньку, потім другу, а після цього сина. Тривалий час пані Лариса не могла дозволити собі втілити мрію юності, але коли діти підросли, вона вирішила – час настав. Тим паче, зізналася Лариса, вона не могла залишатися осторонь під час великої війни.
Рідні рівнянки по-різному відреагували на її рішення піти захищати країну. Старша донька була категорично проти, а молодші діти сприйняли цю новину нормально. Пані Лариса розповіла, що в її старшої доньки по лінії чоловіка воюють майже всі близькі чоловіки, тож вона впевнена, що просто залишатися на місці і спостерігати за їхньою боротьбою – не варіант.
Перелаштуватися з цивільного життя на армійське для Лариси Герман було зовсім не складно. Одного дня їй зателефонували і повідомили, що завтра треба їхати. Вона розповіла про це родині і вирушила. Жінка розповіла, що з дітей її ніхто не проводжав, адже вона знала, що вони будуть плакати, а їй не хотілося довгих сумних прощань.
Спочатку рівнянка три місяці проходила навчання. Це було взимку, і військові жили в наметах, що з одного боку було цікаво, а з іншого – складно та незвично. Проте дуже швидко пані Лариса з посестрами стали однією сім’єю. Жінка зізналася, що навіть після повернення до Рівного у відпустку, на другий день усім казала, що хоче додому. Близькі дивувалися, мовляв, ти вже вдома, але у Лариси на передовій був ще один дім.
У перші дні на фронті Лариса спокійно реагувала на гучні звуки, адже розуміла, що від них нікуди не подінешся. Рівнянка поділилася, що відразу налаштовувала себе на позитив, бо немає сенсу постійно бути у тривозі – від “прильотів” ніхто не застрахований.
Хоч у цивільному житті Лариса Герман була кухарем, не розраховувала, що на фронті також буде готувати. Жінка була готова до будь-якої роботи, а якщо чогось не вміла, знала, що швидко навчиться. Проте побути тиждень кухарем їй все ж таки довелося, коли інший кухар їздив у відпустку.
Про жінку на війні
Лариса Герман не підтримує твердження, що жінці на війні складно. Натомість вірить, що тут складно всім. Є різні люди і не всі звикли до війни та вміють керувати своїми емоціями. Це не залежить від статі. Є люди, які йдуть на позицію і кажуть, що звідти не повернуться. А бувають випадки, коли людина налаштовує себе на позитив і їй все дається набагато легше.
У стереотип про те, що жінка – берегиня домашнього вогнища, Лариса Герман не вірить. На її думку, жінка потрібна і на передовій: на кухні, у медпункті. Навіть у суворих реаліях фронту пані Ларисі вдалося облаштувати свій жіночий куточок. Там вона має косметику, вологі серветки, а ще взяла з дому махровий халат, який слугував їй замість подушки. Щоб було затишніше, рівнянка придбала собі ковдру та постільну білизну.
Головне кредо військової з Рівного: “Я можу все!”.