Чим надихалися рівненські модниці 80-х та початку 90-х років

Після завершення відбудови міста, що зруйнувала війна, у 60-80 роках розпочинається період активного зростання економіки. В цей час на повну потужність працюють великі промислові підприємства міста – Рівненський льонокомбінат, «Рівнеазот» та низка інших потужних підприємств, пише сайт rivnenchanka.info.

Місто активно забудовувалося. Так, у 1980 році закінчили будівництво першого в місті чотирнадцятиповерхового будинку, у 1985 році було відкрито Монумент Слави, а у 1986 році було завершено будівництво рівненського гідропарку.

Майстрині на всі руки

Радянський Союз зі своєю централізацією контролював також і питання моди. Тому про якусь креативність дизайнери не могли вести мову. Перш ніж передати на виробництво новий фасон, розроблений дизайнером, потрібна була згода спеціальної художньої комісії. Зазвичай після доопрацювання комісією дизайнер свій початковий задум практично не впізнавав. Це дуже обмежувало розвиток моди. 

Жінкам нав’язувалися такі вимоги до одягу як зручність та практичність. Через товарний дефіцит пропагували помірне споживання речей.

Автори модних видань того часу, таких як “Крестьянка”, “Работница”, літератури з домоведення, рекомендували орієнтуватися на довговічність, тобто обирати моделі, які були й залишаться модними завжди, тобто вибрати більш класичний стиль. Зазвичай це були дуже прості фасони одягу стриманих кольорів – коричневі чи сірі.

Радянською владою пропагувалося дбайливе користування речами, а також акцентувалася увага на можливостях продовження життя речам.

Ще радянські модні видання орієнтували населення на самостійне виготовлення одягу.

Справді, все, що пропонували фабрики-виробники одягу, було типовим. Люди виглядали однаково, і щоб якось відрізнятися від інших, тодішні модниці вчилися виготовляти одяг та аксесуари самотужки.

У 80-ті роки дуже багато жінок відвідували курси крою та шиття. Практично у кожної господині вдома була швейна машинка. Хоча одяг шили за одним шаблоном, але він не був схожим на жоден інший, адже модниці намагалися додавати якісь цікаві деталі, використовували різні тканини. 

На полицях книгарень було багато журналів та книг з крою та шиття. В журналах мод були цілі вкладення з викройками. Також модниці якось діставали журнали “Бурда”, які були для них як ковток свіжого повітря.

Радянські жінки були дуже талановитими, адже вміли шити, в’язати, вишивати, плести.

Рівненський «Будинок одягу»

17 квітня 1974 року у Рівному відкрився “Будинок одягу”. Для тогочасного Рівного це був унікальний заклад, де відбувалися покази мод, який мав вуличний виставковий павільйон, а ще – це був перший у місті магазин самообслуговування. 

В “Будинку одягу”, крім різноманітних відділів, працювала ще й майстерня, де можна було підшити одяг, а також була кімната матері та дитини, де батьки могли залишити діток, поки самі роблять покупки.

Закордонне найкраще?

З отриманням Україною незалежності були відкриті кордони. На українські ринки потрапили дешеві китайські та турецькі речі. Вітчизняні підприємства не могли конкурувати з таким засиллям дешевих товарів та почали втрачати своїх покупців.

В дев’яностих в моді були синтетичні тканини, яскравий трикотаж, малинові піджаки, джинси, кольорові легінси, мініспідниці. Саме тоді з’явилася мода на спортивні костюми із написами англійською мовою, які одягали практично кругом: на свята, прогулянки, ювілеї.

Кожна дівчинка хотіла мати шкіряну мініспідницю, шкіряну сукню та штани.

Чомусь  було чітке переконання, що все закордонне є найкращим.

Що носили рівняни

У вісімдесяті роки стиль одягу рівнянок не відрізнявся від більшості радянських жінок, адже в радянських магазинах того часу на полицях були типові товари.

Саме у вісімдесяті роки з’явилися штани-банани – широкі згори та завужені донизу. Популярними серед рівнян були потерті або заношені джинси. Щоб отримати ефект потертості використовували пемзу або цеглу.

Модними були светри грубої в’язки, а також “джинси-варьонки”, які виварювали самотужки на кухні.

Кожна рівнянка мріяла мати катани (довгі джинсові куртки чи жакети), які додатково ще прикрашалися смайликами, різними липучками. 

Носили рівненські модниці також блейзери оверсайз з наплічниками, топи з об’ємними рукавами-ліхтариками й широкі пояси на талії.

Наприкінці вісімдесятих та початку дев’яностих почали частіше їздити за кордон, зазвичай для продажу товарів. А з-за кордону привозили модні дефіцитні речі, які були предметом гордості в гардеробі.

У Рівному працювали магазини комісійної торгівлі, а також функціонував магазин “Валютінторг”, де були представлені східноєвропейські та західноєвропейські товари, а також товари, що відправлялися на експорт. В таких крамницях можна було придбати не лише одяг, а й побутову техніку, книги, парфуми, меблі тощо.

З отриманням нашою країною незалежності та падінням залізної завіси у Рівному також з’явилися товари, які були недоступні впродовж десятиліть. Це був час для власного самовираження.

Рівнянки, прагнучи бути в тренді, переглядали закордонні журнали мод, споглядали на кінокумирів, шукали “фірму” в секонд-хендах.

Ти вважався модним, якщо мав яскраві лосини, шкірянку, джинси, футболку з логотипом відомих гуртів, куртки-жатки, фірмовий спортивний костюм, ангоровий светр.

В кожної модниці була палітра тіней дуже яскравих відтінків, кліпси, пластмасова біжутерія, кольорові гумки на волосся.

В цей період з’являється низка субкультур: репери, готи, металісти, панки, рейвери, рокери, які мали свій особливий стиль.

Зараз трохи дивно виглядає стиль 1990-х років, адже з одного боку тодішні образи викликають подив, а з іншого – захоплюють відкритістю і сміливістю таких модних експериментів. Це частинка нашого яскравого періоду життя.

Це був час для тих, хто не боявся самовиражатися. Саме в цей період виникло багато різножанрових українських гуртів. Деякі з них є популярними й сьогодні.