Природність чи штучність? Штучність чи природність? Погодьтеся, що це вона – одна з найгарячіших дискусій ХХІ століття: хтось за так звані ін‘єкції краси обома руками «за», бо ж головне, аби власниці все в собі подобалося; а от інші – категорично проти, мовляв, після подібного, тобто вколотих губ, носів та підборідь, одна стає копією другої. Важко повірити, що раніше аналогічні суперечки точилися і про косметику – про ті речі, до яких сьогодні більшість з нас вже не просто звикла, а й, відверто кажучи, прикипіла душею, пише сайт rivnenchanka.info. Так, тепер усе це штучністю не називають, але ж колись називали. Та попри розмови, жінки, зокрема і рівнянки, косметикою таки користувалися. До речі, цікаво, якою?
Коли рівнянки почали користуватися косметикою?
До Другої світової війни косметика значним попитом серед рівнянок, та й українок загалом, не користувалася. Змінилося все у 1950-х роках. І змінилося, повірте, кардинально: якщо раніше косметична продукція могла місяцями пилитися на прилавках магазинів, то відтоді вона не те що не затримувалася в крамницях, а ще й вважалася дефіцитною.
Дослідники пояснюють таке раптове зацікавлення пудрами та помадами психологією дівчат повоєнного періоду, які, тверезо оцінюючи ситуацію, розуміли: на 1000 жінок припадає 641 чоловік. Відповідно, аби звернути увагу саме на себе, вдавалися до експериментів із зовнішністю. А опісля до першої причини приєдналася і друга: так званий стадний інстинкт, тобто якщо навіть хтось один починав підкреслювати свою красу за допомогою туші, тіней та помади, бралася за це і друга, і п’ята, і десята. Зважаючи на вищезгадані факти, можна зробити висновок: жінки були переконані, що чоловіки люблять очима, тож косметика – варіант безпрограшний. Але чи дійсно це так?
Як до косметики ставилися чоловіки та влада СРСР?
На колір та смак товариш не всяк. Ця відома приказка коротко і лаконічно описує ставлення чоловіків до масового використання жінками косметичних засобів: комусь подібне захоплення чарівної половини людства було до вподоби, але все ж більшість таку тенденцію не розуміли. Ба більше, її критикували. На початках чоловіки вважали косметику чимось непристойним, відповідно ідентичне враження у них складалося і про дівчат, які наносили на своє обличчя тоналки, пудри та помади. А ще – не подобалося уся ця історія хлопцям тому, що за всіма цими “розмальовками” вони не могли відразу зрозуміти, як насправді виглядає жінка.
Велику роль щодо такого чоловічого бачення косметики відіграла радянська пропаганда, адже влада СРСР спочатку теж не була в захопленні від шаленої популярності косметики серед дівчат. Відтак звідусіль чулося одне: краще запишись до комсомолу, а не сиди і фарбуй свої вії. Але водночас не території країн СРСР, відповідно і України, ширилися спеціальні посібники та журнали, у яких розповідалося і про косметику, і про те, як робити собі макіяж. Відтак з кожним роком ця тема ставала для жінок все більш цікавою, а тоналки, туші та помади – все більш затребуваними.
Доглядова косметика рівнянок часів СРСР
Зрозуміло, що десятками різноманітних баночок з кремами, сироватками та тонерами рівненський ринок часів СРСР похвалитися не міг. Аналогічно не ломилися від того полиці ванн українських дівчат. Не накуповували всього і якнайбільше, по-перше, через відсутність широкого вибору; по-друге, через фінансову складову; і, по-третє, через поради радянських спеціалістів. За їхніми словами, аби доглядати за шкірою обличчя, достатньо було не надто часто вмиватися милом, уникати впливу низьких температур та у разі потреби використовувати зволожуючі креми чи маски для обличчя. Про щось більше на кшталт використання гелю для вмивання, тонера та сироватки тоді не йшлося взагалі. Відтак, аби і зекономити, і за собою подивитися, доглядова косметика тодішніх рівнянок здебільшого була такою, яку приготували власноруч.
Звання найулюбленіших завоювали маски зроблені з того, що було під руками. Наприклад, із суміші жовтків, меду та сметани; з ланоліну, рослинної олії та води тощо. А ще – огірок! Напевно, це була улюблена маска не лише більшості рівнянок, а й українок загалом.
Але, звичайно, не бабусиними рецептами одними. Були в обігу і виготовлені за спеціальною технологією на Миколаївському парфумерно-склоробному комбінаті креми – “Нежный” і “Лунный”. Сказати, що вони користувалися неабиякою популярністю, то ні, рівнянки надавали перевагу вазеліну.
Так-так, тривалий час саме його використовували як зволожуючий крем. І це попри те, що навіть тодішні фахівці неодноразово наголошували на непридатності продукту для використання у косметології.
Декоративна косметика рівнянок часів СРСР
У часи СРСР популярною тенденцією серед жінок було копіювання образів акторок з відомих на той момент фільмів. Для цього вони використовували: тональний крем, пудру, рум’яна, туш, тіні, олівці для очей та помаду.
Тональний крем
Без Collagen, Missha та Maybelline. Тривалий час українки, а тобто і рівнянки теж, користувалися лише одним тональним кремом від “Балет”. І ні, не тому, що він усім дуже подобався, просто іншого варіанту взагалі не було. Якість тодішньої тоналки бажала бути кращою: і з консистенцією не вгадали, бо зробили надто густою, і з кольором – промах. До речі, відтінок крему був один-єдиний. Тут як пощастить: або підійде, або ні.
Пудра
Вибір пудр був ширшим, значно ширшим, особливо якщо порівнювати з тональними кремами. У продажі цей косметичний продукт був і в так званій категорії “люкс” (“Балет”, “Схід”,”Оксамитова”), і в просто хорошій якості (“Червона Москва”, “Еллада”, “Казка”), і в бюджетному варіанті (Бузок”, “Кармен” і “Фіалка”). Однак часто цього на прилавках магазинів можна було не застати, тож рівнянки вигадали свій лайфхак: замість пудри інколи використовували тальк або ж зубний порошок.
Рум’яна
З рум’янами була найбільша біда. По-перше, тоді цей косметичний продукт вважався одним із найбільш дефіцитних. А, по-друге, навіть якщо його і вдавалося десь придбати, то якість не тішила від слова зовсім: рум’яна були жирними та рідкими. Але ж не залишатися без легкої розовинки на обличчі! Замість рум’ян жінки наносили на свої щоки помаду.
Туш
Легендарним косметичним продуктом часів СРСР є туш “Ленінградська”. Поглянувши на неї сучасним оком, так відразу і не скажеш, що це саме туш, адже вигляд вона мала тепер уже для нас незвичний: невелика чотирикутна коробка із пензликом, схожим на зубну щітку. Аби нафарбуватися такою тушшю, потрібно було розмочити чорну пасту, нанести її на вії, потім прочесати це все пензликом, а тоді ще й розділити вії голкою. Ось так от!
Тіні
Сірі, блакитні, зелені та фіолетові. Тіні таких кольорів стали справжнім символом СРСР. Воно й не дивно, адже в популярних тоді дво- чи триколірних наборах від «Елена» нейтральними відтінками і не пахло, тож всі, хто хотіли зробити мейкап очей, були вимушені використовувати яскраву палітру кольорів – так-так, як у тих продавчинь із радянських фільмів.
Помада
Ось ми і дійшли до найдефіцитнішого косметичного продукту часів СРСР. Мало того, що вихватити помаду в крамницях було майже нереально, так була біда ще й і з кольоровою гамою: ніяких бежевих чи світло-коричневих, лише червоні, бордові, помаранчеві коралові та рожеві.
Склавши всі вищеназвані пазли разом, можна отримати повну картину мейкапу рівнянок у часи СРСР. Зізнавайтеся, як вам?