Проституція, як соціальне явище, існує тисячі років. Часто можна почути, що це найдавніша професія. Проте, на думку деяких дослідників, це лиш фігура мови – не більше. Втім, те, що проституція існувала ще за часів древніх цивілізацій: в державах Стародавнього Сходу, а також в Стародавній Греції та Римі – це доконаний факт, підтверджений документальними джерелами.
Однак, далі мова піде не про історію появи найдревнішої професії, а про жінку, яка на початку XX століття мешкала в містечку Здолбунів, утримувала будинки розпусти та навіть сплачувала податки за свою діяльність до земської казни, пише rivnenchanka.info.
Хто вона – Ханна Шустер?
Інформації про саму Ханну Шустер, її життєпис, відомо небагато. Знаємо, що на початку XX століття вона була мешканкою Здолбунова. На той час це містечко Рівненщини було частиною Волинської губернії, включеної до складу Російської імперії.
А ще відомо, що ця підприємлива жінка утримувала декілька «публічних будинків», де жінки надавали сексуальні послуги за плату. Шустер пережила Першу світову війну та міжвоєнний період, коли Здолбунів знаходився у складі Польської держави. Проте невідомо, чи за часів польської влади пані Шустер продовжувала займатися своєю специфічною підприємницькою діяльністю.
Жінка прожила до 1939 року. Була вбита «совєтами» після окупації західноукраїнських земель радянською владою.
На жаль, ні портретів, ні фотографій цієї дами до наших днів не збереглося.
Утримувала будинки розпусти і сплачувала податки
Повернімося до діяльності Ханни Шустер у Здолбунові. У працях знаного історика, журналіста та дослідника історії Здолбунівщини Олега Тищенка ми знаходимо інформацію про те, що станом на 1911 рік Шустер перебувала на обліку як платник податків. Вони надходили до земної казни від доходів за послуги надані в її борделях.
Тодішній Здолбунів був молодим містом, яке активно розвивалося. Сюди приїжджало чимало чоловіків-робітників будувати залізницю та заводи. Приїздили, зазвичай, на певний час, аби заробити, тож дружин та дітей лишали дома.
Місць для відпочинку після роботи в тодішньому Здолбунові вистачало – було чимало барів та ресторанів. Був навіть заклад, де могли запропонувати понад сотню видів вина. Скористатися такою ситуацію та добре заробити, ймовірно, вирішила й героїня нашої статті – Ханна Шустер.
Своїх потенційних клієнтів «жриці кохання» підприємливої жінки шукали в саме ресторані. Як пише у своїх матеріалах згаданий дослідник Олег Тищенко, здолбунівські повії приманювали клієнтів у будинку власника Шкуратова, що по вулиці Івана Гончара. До 1917 року на першому поверсі цієї будівлі розташовувався ресторан, а на другому – поштамт. Тож, саме там – на другому поверсі будинку і відбувалися випадкові (насправді не випадкові) знайомства повій зі своїми клієнтами.
А далі, як пише Олег Тищенко, «романтика вивітрювалася» – із ошатного ресторану «жриці кохання» вели своїх клієнтів або в невеличкий дерев’яний будиночок на тій же вулиці Івана Гончара, або ж в будинок на вулиці Чубинського (колишній Єрусалимській). Останній в хорошому стані зберігся до наших днів. Імовірно, тут мешкала й сама власниця «притонів» Ханна Шустер.
У своїх працях Олег Тищенко слушно звертає увагу на тодішнє ставлення до повій та й самого явища проституції. Жінок, які надавали сексуальні послуги за гроші, засуджували і таврували ганьбою. А, отже, займатися проституцією їм здебільшого доводилося таємно.
Та й в тодішній Російській імперії проституція була явищем напівофіційним. Наче і дозволена й водночас – заборонена. Головним, як зазначає Олег Тищенко, було сплачування податків. Проте для тих, хто утримував будинки розпусти важливо було мати ще й «дах», тобто, покровительство серед чиновників або правоохоронців.
Тож, сміємо припустити, що Ханна Шустер теж могла мати впливове покровительство, яке давало їй зелене світло на свою діяльність.
Історія Ханни Шустер підказала створити кімнату міщанки у музеї
Непересічна історія Ханни Шустер надихнула Здолбунівський краєзнавчий музей на облаштування кімнати містянки початку XX століття. Як розповідав «Суспільному.Рівне» в.о. директора музею Олександр Чижевський, задум полягав у тому, аби відтворити закулісне життя міщанки початку XX століття. Робоча назва експозиції – будуар – це, як відомо, жіноча приватна кімната в садибі або палаці, відповідник чоловічої кімнати – кабінету.
Музейникам вдалося відшукати чимало раритетних жіночих речей, зокрема, плойки для волосся, які колись доводилося гріти на вугіллі, тюбик з рештками помади, яка свого часу коштувала, як добрий спадок селянина, а також елегантні капелюшки. Старалися зробити все так, аби кожен, хто ознайомиться з експозицією доторкнувся до таємничої, закулісної, жіночої історії – тої, про яку майже не говорять.
