Історії жінок, які попри виклики сьогодення залишаються вірними своєму покликанню, надихають і змушують задуматися про те, що справді важливо. Для людей, які спрагло шукають духовної підтримки у буремному світі, такі історії можуть стати невидимою опорою. Життя черниці Василини з Рівного – це шлях простої, але сильної духом жінки, чиї будні наповнені любов’ю до ближнього, щирою вірою та прагненням жити згідно з Євангелієм, пише rivnenchanka.info.
Дитинство та мрії про кар’єру
Монахиня Василина народилася 30 травня 1990 року у Рівному. День ангела – 14 січня, на святого Василія Великого.
Жінка згадувала, що її дитинство було таким, як і у більшості дітей. Вона любила грати з хлопцями, лазити по деревах, їздити на велосипеді, і лише зовсім трохи приділяла час іграм з ляльками. Але зізнається, що жарти про чернече життя були у неї вже тоді – вона казала мамі, що не хоче заміж і піде в монастир. Мама відмовляла і казала, що для жінки жити без чоловіка – гріх. Василина тоді ще не знала, що її бажання здійсниться.
У юності рівнянка також мріяла про кар’єру. Василина хотіла стати акторкою драматичного театру, але у неї було своє незвичне бачення цієї професії. Жінка не хотіла бути естрадною артисткою, а лише відчути глибину акторського життя, грати ролі, які відгукуються і які переживатимеш на сцені по-справжньому. Їй не подобалося “подвійне життя”, коли актори на сцені та в реальності зовсім різні люди.
Паралельно з навчанням у рівненському гуманітарному університеті на спеціальності “актор драматичного театру”, Василина ходила в парафіяльний храм, бо з дитинства була християнкою. Бабуся водила її на Причастя. Свої студентські роки дівчина присвятила духовному пошуку і ходила до церков протестантів та католиків. Її виховували у свободі вибору, тому її мати хоч і сприймала це болісно, не зупиняла доньку і завжди повторювала, що вона має себе знайти. Однак щоразу, коли наближався Великдень, у серці дівчини оживали спогади з дитинства, і вона згадувала, як ходила разом із бабусею на Причастя до православного храму. Настав момент, коли вона знову вирішила повернутися до цього, а до якої саме церкви — не мало для неї значення.
Духовне пробудження
Одного разу напередодні Великодня до Василини завітала сусідка і розповіла, що неподалік від їхнього дому відкрилася нова церква, де ще мало людей. Як відомо, випадковості не випадкові. Василина вирішила піти і коли вона опинилася там, сталося справжнє відкриття: вона вперше зрозуміла, про що співає хор. Це була Вербна неділя. Хор співав про Ісуса Христа, Який в’їжджав у Єрусалим на осляті. Василина побачила цю подію у своїй уяві і відчула її серцем.
Рівнянка добре запам’ятала свою першу сповідь, під час якої змогла щиро, відверто поговорити зі священиком та відкрити своє серце. Це сталося у Петро-Павлівському храмі в Здолбунові, і ця подія стала ще одним кроком, який привів Василину до чернечого життя. Тоді вона відчула глибоку прив’язаність до цієї церкви, і молилася Богу про те, щоб співати тут у хорі – це була її давня мрія.
Василина приходила до храму ще декілька разів, коли одного разу до неї підійшла регентка і запропонувала співати у хорі. Жінка згадувала, що після цього вона поверталася додому окрилена із вдячністю Богові, що її дитяча мрія здійснилася. Так, у ту ж ніч на Великдень, вона вперше співала у хорі.
Я і Бог
З кожним днем духовний потяг Василини ставав сильнішим. Їй хотілося довше залишатися в храмі, перебувати у молитві і вже тоді у неї з’явилися серйозні думки про монастир. Рівнянка із усмішкою згадувала, що тоді в її уяві монастир був місцем, де постійно моляться і нічого не їдять.
Вона закінчила університет і через паломницьку поїздку по найвідоміших монастирях Рівненщини, відкрила для себе Жидичинський монастир. Там, серед священної тиші, вона відчула своє покликання. Потім була поїздка до Володимир-Волинського монастиря Різдва Христового, де вона пізнала інший бік чернечого життя: більш світлий і життєрадісний. А монастир святого Василія Великого в Луцьку допоміг жінці знайти духовну родину та цінну підтримку у складні моменти.
Василина відчувала глибоку втому від мирського життя і вкотре переконалася, що її рішення повністю присвятити себе Богу – правильне. Її постриг відбувся 13 червня 2017 року, і після цього вона ніби народилася наново – у життя, де була лише вона та Христос.
Життя у монастирі стало для черниці Василини благословенням та випробуванням водночас, але вона прийшла до того, чого завжди хотіла – до тиші та постійної молитви. Отець Віталій, який був її духовним наставником, попереджав Василину про те, що монастир може не відповідати її внутрішньому романтизованому образу, можуть бути розчарування, сумніви. Але, як розповідала Василина, там вона потрапила в обійми любові. І навіть коли були падіння, підйоми, розчарування, все згладжувалося завдяки цій любові.
Василина згадувала перші хвилини після постригу. У неї було відчуття, ніби вона немовля, яке ще нічого не знає про світ, але яке починає нове життя разом із Богом. Усе її життя стало свідченням того, як діє Божий Промисел: терпляче та лагідно ведучи людину до Себе.