Традиції на Рівненщині плекають та бережуть. Вони у родинних святах, розповідях бабусь, піснях та навіть у маленьких дрібничках нашого гардеробу. Про них нагадують творчі люди, які знають історію своєї Батьківщини і хочуть, щоб вона жила, незважаючи на роки та століття. Однією з таких майстринь є Наталія Кньовець із Володимирця. Рятуючись від негативних думок та переживань на початку повномасштабного вторгнення, жінка почала виготовляти весільні воскові вінки – традиційну рівненську прикрасу, історія якої почалася ще у XIX столітті, пише rivnenchanka.info.
Про майстриню та її діяльність
Наталія Кньовець зізналася, що навіть не здогадувалась, що вміє виготовляти такі унікальні прикраси, як воскові вінки. Проте коли почалася війна, жінка не могла знайти спокою в душі, хотілося зайнятися чимось, що могло відволікти. У мережі побачила відео, як роблять квіточки з гофрованого паперу і їй сподобалося. А пізніше брат подарував Наталії майстер-клас з виготовлення воскового вінка і це надовго захопило жінку.
Після першого майстер-класу був і другий, і третій, і десятки годин кропіткої роботи над тим, щоб виготовити ідеальну прикрасу. Така нестандартна творчість стала новим хобі жінки – вона не лише приділяла багато часу створенню цих віночків, а й зацікавилася їхньою історією. Багато читала про ці аксесуари, які любили рівненські наречені у минулі століття, шукала старі фотографії дівчат з восковими вінками.
Восковий вінок – це прикраса, яка прийшла на Рівненщину з Європи. Зі слів Наталії Кньовець, першою модницею, яка виходила заміж з цим аксесуаром, стала королева Вікторія. Вона з’явилася на власному весіллі у білій сукні та квітковій тіарі з цвіту помаранчі. Спочатку тренд на цю прикрасу підхопили європейські дівчата, а згодом і мешканки західних областей України, зокрема Рівненщини. Звичайно, нову моду українки адаптували під традиційну символіку. Невдовзі тренд на цю весільну прикрасу поширився усією Україною.
Звісно, восковий вінок у заможної пані і звичайної провінційної красуні відрізнявся. У пересічних модниць не було можливості виготовити дуже вишуканий вінок, тому вони використовували стружку, кукурудзяне листя, різнокольоровий папір, нитки та віск. Траплялися випадки, коли дівчата навіть відмовлялися від весільної сукні, але вінок обов’язково купували. Кожна хотіла, щоб у неї був її власний аксесуар. Після весілля міщанки закладали його за скло під іконою і так зберігали. Таке почесне місце обирали недарма, адже восковий вінок в українській культурі мав велике обрядове значення. Це був потужний символ-оберіг, який захищав наречену та благословляв її на щасливий новий етап у житті. Це була не просто прикраса, а символ чистоти, любові та обрядової сили.
Виготовлення воскових вінків
Майстриня з Рівненщини розповіла, що традиційні весільні вінки виготовляються з восковичок, які виготовляють, вмочуючи дротик почергово у гарячий віск чи парафін та холодну воду. Форму і колір можна обрати за смаком, а потім заплести у вінок восковички, додаючи барвінок чи інші елементи. На виготовлення однієї прикраси може піти тиждень, а інколи й більше. Наталія розповіла, що, звісно, хотілося б прискорити цей процес, але це дуже кропітка робота, яка вимагає часу та терпіння.
Інколи Наталія Кньовець робить воскові вінки на замовлення. Їх купують на весілля, фотосесії чи на подарунок маленьким дівчаткам. Жінка поділилася, що почала займатися цією діяльністю ще й через те, що вона має маленьку мрію – відтворити весільний вінок своєї бабусі. Наталія зберігає світлину 1939 року, де її бабуся в образі нареченої – на голові в неї фата та восковий вінок. Це не лише декоративна прикраса, а й ручна праця, ексклюзивність та давня традиція, що оживає.